Розділ 23. Привид у перуці та вогняне стажування

Наступний ранок у кав’ярні на Воскресенській почався з того, що Мар’яна гарячково намагалася знайти в гуглі бодай якийсь юридичний розділ на тему «Страхування комерційного майна від спонтанного самозаймання внаслідок раптової романтичної симпатії персоналу». Проте вітчизняний пошуковик на такий містичний запит уперто видавав лише посилання на інструкції з пожежної безпеки в гуртожитках СумДУ та настирливу контекстну рекламу вогнетривких сейфів від харківських виробників.

— Артеме, — важко зітхнула дівчина, з сумом дивлячись на повністю обвуглений, почорнілий правий карниз під самою стелею. — Якщо твоя нова подруга Аніта сьогодні від емоцій чхне ще бодай один єдиний раз — ми автоматично й безповоротно перетворимося на філію привокзального гриль-бару «Дика качка».

— Зате, Майя, подумай про фінансові плюси: у нас віднині гарантовано буде найкраща, найхрусткіша золота скоринка на веганських круасанах у всьому місті! — Артем оптимістично й заклично підмигнув, легко перекидаючи через плече міцний мішок із колумбійською арабікою.

Вовкулака після вчорашнього офіційного визнання в коханні тепер буквально світився від внутрішнього щастя, і навіть його сірий хвіст, який він більше не ховав, здавалося, став на кілька сантиметрів пухнастішим та об'ємнішим.

Сама ж дракониця Аніта в цей час із максимальним старанням проходила своє перше офіційне «стажування» за баром. Максиміліан, який закохано літав і левітував навколо неї, як причепливий комар над нічною лампою, щосили намагався навчити дівчину витонченому мистецтву правильного спінювання молока.

— Дивіться уважно, о вогняна й найпрекрасніша музо мого вікового серця, — ніжно, наче кіт, мурликав Макс, тримаючи пальцями срібний пітчер. — Весь секрет ідеальної, шовковистої пінки для капучино полягає виключно в абсолютній ніжності дотику. Не треба дивитися на бідний залізний пітчер із такою люттю, ніби ви прямо зараз збираєтесь випалити на його боці герб свого прадавнього драконячого роду. Просто... один легкий, невагомий подих.

Аніта дуже, до судом у пальцях старалася бути цивілізованою дівчиною. Вона зосереджено, не кліпаючи, дивилася на біле молоко, від чого її великі очі мимоволі ставали яскраво-багряними, а з ніздрей акуратними ланцюжками виходили маленькі, затишні кільця сизого диму.

— Я... я насправді дуже намагаюся, Максе, чесне слово. Просто в моєму рідному світі все те, що в пориві емоцій не горить і не плавиться — це автоматично вважається сирим і абсолютно непридатним до вживання. Мені важко звикнути до ваших температур.

Раптом вхідні двері на Воскресенській відчинилися, і в залу важкою, переможною ходою зайшов Андрій Валер’янович. Але цього разу хитрий забудовник прийшов не один. Поруч із ним, ледь торкаючись носками брудних черевиків кахельної підлоги, плавно плив лисий старий у велетенській, добряче поїденій міллю суддівській перуці. На ньому було брудне мереживне жабо, яке виглядало в рази старомоднішим і пошарпанішим за елітарний оксамит Макса, а в руках прибулець міцно стискав велетенський сувій пергаменту, запечатаний старовинним коричневим сургучем.

Привид був напівпрозорим, мав характерний блакитнуватий відтінок цвинтаря, і від нього на всю кав'ярню миттєво війнуло сирим, вогким архівним підвалом та старою радянською пудрою.

— Доброго дня, шановні... і досі не покарані порушники чинного законодавства, — забудовник посміхався так широко й зловтішно, що здавалося, у нього зараз просто тріснуть від гордості щоки. — Знайомтеся швидше. Це Онисим Квадратович, офіційний колишній головний землемір Сумської ратуші зразка 1782 року. Наша залізна юридична зброя.

Привид повільно, з неприємним шелестом розгорнув свій довгий сувій. Його потойбічний голос звучав так огидно, ніби хтось із силою шкрябав іржавим цвяхом по чистому склу.

— Згідно з офіційним земельним актом власності, завіреним особисто воєводою Сумського полку, ця конкретна ділянка землі з самого початку призначена виключно для вирощування «чарівної ріпи особливої державної ваги». Будь-які ваші приватні кав’ярні, міжсвітні портали та... — він підозріло, примружившись, подивився крізь окуляри на гарячу Аніту, — ...і істоти з явно підвищеною температурою тіла є абсолютно незаконними, капітальними забудовами на моєму законному городі. Я як представник імперського БТІ вимагаю негайної реституції приміщення та повної висадки коренеплодів!

Студенти-медики за кутовим столиком від такого повороту сюжету миттєво з диким захватом дістали свої телефони.

— Чувак, глянь швидше! Це що, нова секретна презентація технологій доповненої реальності від Apple? Ну який реалістичний привид, капець! Дивись, у нього навіть міль у перуці літає прозора! Оце графіка, оце я розумію — бюджет закладу!

— Це вам не якась там дешева людська проекція, неосвічені юнаки! — ображено й тонко верескнув привид землеміра, намагаючись із розгону щосили вдарити студента сувоєм по руках.

Проте його примарна рука просто без жодного опору пройшла крізь гаджет, викликавши лише легке тремтіння та миготіння екрана смартфона.

— Я — законний вічний власник цієї землі! Я — вищий імперській закон! На коліна!

Мар’яна спокійно вийшла з-за барної стійки, тримаючи в руках книгу обліку.

— Онисиме Квадратовичу, при всій моїй глибокій повазі до вашої державної ріпи та воєводи, зараз надворі взагалі-то травень 2026 року. Ваш колишній город давно й офіційно став частиною історичного й культурного центру міста Суми. У нас є всі чинні документи на оренду підвалу від міськради.

— Час для справжнього привабливого привида — це всього лише дрібний пил на моїх архівних паперах! — патетично вигукнув Онисим Квадратович, злісно тупаючи примарною ногою. — Андрію Валер’яновичу, Ви ж мені за договором чітко обіцяли, що якщо я своїми силами остаточно виселю цих нелегальних самозванців із підвалу, Ви на цьому місці побудуєте грандіозний дванадцятиповерховий меморіальний овочевий склад мого імені! З безкоштовною вентиляцією!