Розділ 22. Самотній оксамит, фанатки «Сутінок» та вогняний чих

Ранок після бурхливих вечірок зустрів кав’ярню густим, концентрованим запахом лісової м’яти, пекельного гару та дуже легкої екзистенційної кризи. Поки Мар’яна та Артем у найтемнішому кутку за баром затишно ділили одне гаряче горнятко міцного флет-вайту, обмінюючись такими палкими поглядами, від яких рафінад у цукорниці танув сам по собі без жодного фізичного втручання, Максиміліан почувався абсолютно зайвим, глибоко нещасним елементом у цьому міжсвітньому рівнянні абсолютного щастя.

Він трагічно стояв біля великого панорамного вікна, пафосно притиснувши бліду долоню до оксамиту на грудях, і з тугою дивився, як сірий сумський дощ безжально б’є по старій бруківці Воскресенської.

— О, як жорстоко, як несправедливо розпорядилися цим світом вищі сили... — страдницьки прошепотів вампір, пускаючи легку магічну іскру з куточка губ. — Навіть у цього нестриженого вовченяти Артема вже є своя прекрасна пара. Навіть у суворого кам’яного троля Жмиха є Людочка з її безцінними ліверними пиріжками. А я? Я — останній чистокровний романтик у цьому провінційному місті, де найбільша, епічна нічна пригода — це встигнути на останню напівпорожню маршрутку до Хіммістечка після одинадцятої вечора.

Але довго страждати та плакати в шибку граф фон Кров’янський не збирався — аристократичне его вимагало негайних і рішучих дій на любовному фронті.

Першим очевидним об'єктом його витонченого вампірського «підкату» стала розкішна Алевтина Герберівна, яка якраз зранку залетіла в кав'ярню по свіжу порцію подвійного еспресо «чисто для підтримки бадьорості моєї титанової мітли».

— Прекрасна, незрівнянна Алевтино... — Макс миттєво, наче кажан, безшумно виник прямо поруч із нею, ефектним жестом обсипаючи відьму пелюстками чорних троянд, які він таємно виростив у сирому підвалі на Псільській. — Ваші чарівні зелені очі — як два чисті, бездоганні смарагди в глухому болоті моєї вікової самотності. Може, ми з вами сьогодні ввечері...

Раптом повітря навколо барної стійки різко, агресивно запахло паленою автомобільною гумою та гарячим асфальтом Роменської. З густої тіні Галини блискавично висунувся довгий червоний хвіст із великою сургучевою печаткою Пекла на кінці і дуже м'яко, але неймовірно переконливо й міцно обвився навколо блідого горла Максиміліана, перекриваючи йому кисень.

— Слухай сюди уважно, Естет недороблений, — із вогняного порталу, що відкрився в підлозі, поважно вийшов двометровий чорт Герасим, гордо поправляючи свій новенький шкіряний піджак. — У мене зараз офіційна відпустка за власний кошт, я після звітів пекельно злий і дуже, чуєш, дуже ревнивий демон. Якщо твій аристократичний рот ще хоча б один єдиний раз розкриється в бік моєї прекрасної дами — я без жодних вагань зроблю з твоїх елітних оксамитових штанів зручні м'які чохли для своїх копыт. Тобі моя податкова декларація цілком зрозуміла?

— Абсолютно... максимально доступно висловлено... — тонким, кумедним писком пропищав переляканий Макс, намагаючись пальцями послабити хвіст. — Я... я просто проводив планову міжсвітню перевірку рівня якості вашої особистої охорони, колего! Оцінка — п'ять балів!

Герасим суворо пирхнув гарячим димом із ніздрів і, по-хазяйськи обійнявши відьму за талію, повів задоволену Алевтину Герберівну до далекого кутового столика.

Максиміліан важко зітхнув, поправив пожмакане жабо і, не втрачаючи надії, гарячково переключився на екстрений «план Б».

До кав’ярні в цей момент якраз затишно зайшла бліденька дівчина — студентка-першокурсниця з філологічного факультету СумДПУ. Вона йшла між столиками, повністю занурена в читання товстої книги з дуже підозрілим, оголеним по пояс ікластим чоловіком на яскравій обкладинці.

Макс миттєво вирівняв спину, напустив на обличчя своєї фірмової готичної загадковості, демонстративно виставив вперед гострі білі ікла і плавно підійшов до її столика.

— Вітаю вас, о юна німна леді, — низьким, вібруючим голосом прошепотів він, схиляючись над книгою. — Невже ви так відчайдушно шукаєте справжню, первісну темряву в цьому нудному, сірому міському світі?

Першокурсниця повільно підняла очі від сторінки, втупилася в його біле порцелянове обличчя, і її очі раптом спалахнули таким шаленим, фанатичним вогнем, що Максу стало ніяково.

— О мій Боже! Ти... ти такий неймовірно блідий! У тебе холодний погляд! Ти... ти Едвард Каллен?! Ти справжній?! — вона з диким писком підхопилася з місця і залізобетонною хваткою вчепилася в оксамитовий рукав його плаща. — Кусай мене! Чуєш, кусай мене негайно! Прямо зараз, при всіх цих хіпстерах і бабках! Я хочу вічне життя, холодну шкіру, щоб я блищала на сонці біля Альтанки, і щоб мій батько-шериф із Ковпака мене потім усім містом із собаками шукав! Давай, ну чого ти чекаєш, встромляй ікла!

Максиміліан від такого напору термінатора відверто злякався і з криком відсахнувся назад.

— Е-е... шановна панянко, це як мінімум абсолютно негігієнічно в умовах нашого закладу! І я взагалі ніякий не Едвард, я — граф Максиміліан фон Кров’янський-Сумський! У нашому древньому благородному роду за каноном спочатку йде витончена вечеря при свічках, довге знайомство з батьками в родовому склепі, три роки залицянь...

— Та яка вечеря, яка міськрада, ти що, здурів?! — студентка вже почала гарячково розмотувати свій довгий вовняний шарф, повністю оголюючи шию. — Давай сюди свої ікла швидше! Я під цей випадок уже навіть спеціальні косметичні блискітки в «Єві» по акції купила, щоб на сонці сяяти на Сотні! Кусай, тобі кажуть!

Макс, побачивши в її філологічних очах залізну рішучість і готовність брати кав'ярню штурмом, не витримав. Він одним махом з переляку перестрибнув через барну стійку Галину і надійно заховався за широкою спиною Артема.

— Вовче, рятуй! Вона абсолютно божевільна! Вона вимагає, щоб я негайно зробив її частиною своєї нічної дієти без офіційної письмової згоди Гільдії Нічних Естетів! Це замах на мою свободу!

Коли спільними зусиллями Артема та швабри Мар'яни наполегливу першокурсницю нарешті акуратно випровадили за двері (хоча вона на прощання голосно обіцяла повернутися ввечері з купою свіжого часнику з ринку, щоб «назавжди змусити цього блідого здатися»), Максиміліан зовсім занепав духом. Він сумно сів на підвіконня у кутку зали, підібгавши під себе ноги і подумки готуючись до вічної, гордої самотності серед мішків із зерном.