Розділ 21. Декларація почуттів та роздільний апокаліпсис

Вечір після грандіозного «капібариного скандалу» видався на диво тихим, затишним і майже сімейним. Ельфійські лорди з прокльонами розійшлися по своїх лісових кварталах, Максиміліан слухняно пішов у підвал полірувати до блиску старовинне фамільне срібло, а закоханий Жмих попрямував до своєї Людочки — допомагати їй пересувати важку дубову шафу (чи будувати нову з цегли Перехрестя — з триметровими тролями в Сумах ніколи не знаєш напевно).

Мар’яна і Артем нарешті залишилися в кав'ярні абсолютно вдвох. Примхлива стійка Галина м’яко, заспокійливо підсвічувала напівтемну залу теплим рубіновим сяйвом «Серця Гори». Артем із неймовірним, фанатичним натхненням мив кахельну підлогу шваброю, роблячи це з такою ретельністю, ніби щиро сподівався знайти на чистих плитках відповіді на всі складні питання Всесвіту.

— Артемчику, сонечко, ти взагалі-то вже тричі поспіль ідеально помив цей нещасний квадратний метр, — тихо, з ніжною посмішкою сказала Мар’яна, повільно підходячи до нього зі спини.

Він миттєво зупинився, ніяково спершись на дерев'яну ручку швабри. Його великі сірі вовчі вуха, які він перед нею вже навіть не намагався ховати під модну шапку-біні, нервово й закохано смикнулися.

— Майя, я... я насправді просто не знаю, як правильно це все сказати людськими словами, — тихо прохрипів перевертень, і його голос знову вібрував тими самими оксамитовими обертонами. — Весь цей шалений передвесільний гармидер із заручинами Жмиха... він мимоволі змусив мене серйозно подумати про нас. Я вовкулака. Я за кілометр пахну диким лісом і вогкою шерстю, іноді здуру від стресу гарчу на наших сумських клієнтів-хіпстерів і маю пухнастий хвіст, який взагалі живе своїм власним, некерованим життям. А ти... ти просто неймовірна. Ти на своїх тендітних плечах тримаєш увесь цей божевільний світ міжсвіття і при цьому робиш найкращий флет-вайт в області.

Мар’яна тепло посміхнулася, відчуваючи, як у грудях солодким вогнем розливається справжнє, довгоочікуване тепло.

— Ну і до чого ти так довго клониш, мій суворий вовче? — грайливо підморгнула дівчина.

Артем рішучим рухом відкинув швабру в бік (вона з гучним гуркотом упала на кахель, але стійка Галина цього разу чемно промовчала) і зробив один упевнений крок до дівчини, миттєво скоротивши відстань.

— Я хочу, щоб ми віднині були не просто партнерами по нашому магічному бізнесу, Майя, — він обережно, але міцно взяв її за руки. — Я хочу бути тим єдиним, хто щовечора з нетерпінням чекає на тебе після завершення важкої зміни. По-справжньому. Ти згодна... ну, офіційно зустрічатися зі мною? Без жодних магічних контрактів Громила чи клятв Перехрестя, просто так, по-людськи?

Мар’яна заглянула в його великі золоті очі, в яких зараз світилося стільки щирої, первісної ніжності, що навіть гнівний забудовник Андрій Валер’янович прямо тут розплакався б від заздрощів.

— Я, якщо чесно, вже грішним ділом думала, що ти через свій веганський сором ніколи в житті про це не запитаєш, — прошепотіла вона, піднімаючись на навшпиньки, ніжно обхоплюючи його за шию і міцно цілуючи в теплий пухнастий ніс. — Згодна, вовче. Але май на увазі: якщо ти в пориві пристрасті згризеш хоч одні мої нові замшеві капці — ми одразу ж розлучимося!

— Священна обіцянка альфи! Гризтиму виключно старі й діряві! — радісно засміявся Артем, легко, наче пушинку, підхоплюючи дівчину на руки і кружляючи її по всьому залу під фіолетові спалахи на стелі.

Але вся ця чиста романтика та ідилія тривала рівно п’ять хвилин — поки вхідні двері знову з гуркотом не розчахнулися, і в залу прямо на своїй блискучій титановій мітлі «Конотоп-Аеро» з вітерцем не влетіла розкішна Алевтина Герберівна.

— Так, голубки мої сумські, ану швидко закінчуйте тут свою солодку слину на кахель розпускати! — гучно вигукнула відьма, ефектно гальмуючи наконечником мітли об стілець. — Завтра офіційні вихідні! Мар’яночко, бігом збирайся, хапай куртку! У нас за планом — грандіозний, екстремальний дівич-вечір для нашої нареченої Людочки! Лиса гора біля Басів на ніч уже надійно заброньована від людських очей, наше чарівне відьмацьке зілля спокою в казані настоюється, а Гертруда в підсобці вже купила собі нове суворе вечірнє декольте з Пекла на три розміри менше! Вперед!

Лиса гора на Басах у Сумах — місце саме по собі вкрай специфічне. Звичайні пересічні люди там ночами на вихідних просто безтурботно смажать свинячі шашлики під пиво, але досвідчені спадкові відьми чудово знають: якщо звернути за певний віковий дуб і тричі плюнути через ліве плече, можна миттєво потрапити на закриту VIP-вечірку потойбічного масштабу.

Уже через годину Мар’яна, Людочка, Алевтина Герберівна, Гертруда та кума Моргріт затишно сиділи великим колом навколо велетенського багаття, яке весело й високо горіло яскраво-фіолетовим магічним полум’ям.

— Отже, дівчата, святковий план на ніч у нас залізобетонний, — авторитетно оголосила Алевтина Герберівна, щедро розливаючи по великих дерев'яних кубках ігристий, шиплячий нектар із пелюсток болотної сон-трави. — Жодного слова, жодної згадки про поточну роботу, брудних забудовників, акти перевірок та каву! Сьогодні ми співаємо українську попсу так голосно і з душою, щоб у Пслі всі щуки від заздрощів подохли, і танцюємо навколо дуба до сьомих відьмацьких віників!

— Слухай, Людочко, а ти мені як кумі скажи, ти на повну силу свого шлунку точно готова до сімейного життя з триметровим тролем? — з підозрою запитала Моргріт Скелелазка, з апетитом жуючи запечену в попелі багаття вогнетривку цеглину (Гертруда профілактично принесла цілий мішок для своїх).

— Ой, та я вас прошу, дівчата! Я його швидко і надійно приручу до нашого міського порядку, — впевнено й гордо заявила Людочка, поправляючи на голові важкий вінок із полину. — Він у мене вже зараз чітко, як солдат, знає: після дев'ятої вечора масивне каміння та граніт у квартирі гризти категорично не можна, бо сусіди знизу починають істерично стукати шваброю по батареях центрального опалення. І взагалі, мій Жмишик такий милий і затишний, коли ситий спить на дивані... чистий тобі великий, теплий, м’який валун із мохом. Одне задоволення обіймати!