Розділ 16. Сватання троля та магічний технагляд

Ранок у кав’ярні на Воскресенській почався з того, що зі стелі масивно й кучно посипалася стара крейдяна побілка. Гертруда на тому боці магічного порталу ридала так масштабно й розкотисто, що потужна вібрація передавалася через фундамент столітньої будівлі прямо в чашки з еспресо, змушуючи каву йти дрібними хвилями.

— Він остаточно загублений! Загублений для всього нашого гірського клану! — розпачливо долинало з-за стіни дубової Галини. — Він тепер буде їсти звичайне людське борошно замість благородного граніту! Буде спати на м’якому курячому пір'ї, а не на твердому базальті! Яке приниження для породи!

Мар’яна, щосили намагаючись не звертати уваги на цей локальний землетрус, зосереджено готувала каву для двох дивних, похмурих типів у стерильно-білих комбінезонах. Вони тримали в руках підозрілі прилади, схожі на футуристичні лічильники Гейгера, і з глибоким науковим інтересом тицяли довгими зондами прямо в напруженого Артема.

— Так, фіксую п’ятдесят мікро-хвостів на квадратний метр... — монотонно бубнів один із них, щось швидко занотовуючи у свій електронний планшет. — Рівень вовняного випромінювання та агресивного підшерстка суттєво перевищує допустиму міську норму. А ви, пане, — він різко повернувся обличчям до Максиміліана, — ви взагалі жодним чином не відображаєтесь у нашому спектрографі. Ви офіційно... повністю відсутні в цій реальності.

— Я — чиста естетична порожнеча, — пафосно й гордо відповів Макс, витончено витираючи стійку білою серветкою. — Моя абсолютна відсутність у ваших приладах — це мій особистий мовчазний протест проти вашої безглуздої людської бюрократії.

— Це офіційна екологічна інспекція від Андрія Валер’яновича, — прошепотіла Мар’яні на вухо стійка Галина, видавши короткий, тривожний скрип деревом. — Шукають хоч якийсь юридичний привід для протоколу про «магічне забруднення довкілля та повітря».

Мар’яна вже збиралася впевнено висловити інспекторам усе, що вона думає про їхні спектрографи та їхнього забудовника, коли важкі задні двері з боку Перехрестя з гуркотом розчахнулися. У залу впевненим кроком зайшов триметровий Жмих.

Він був у своїй найкращій, святковій шкурі (навіть помитій!), з ретельно причесаним зеленим мохом на широких плечах і тією самою велетенською сталевою шестернею від трактора Степана Петровича, яка тепер була гордо прив'язана до товстої мотузки на його шиї, наче королівський кулон.

— Мар’яно! — оглушливо пробасив троль, повністю ігноруючи переляканих інспекторів у білих костюмах. — Жмих повністю готовий. Жмих офіційно іде на побачення до... Людочки. Скажи мені як жінка, оця залізна шестерня на шиї — це достатньо «секс» за людськими мірками, чи треба було її ще зверху солідолом трохи натерти для кращого блиску?

Артем, який весь цей час героїчно намагався не вкусити інспектора за його настирливий зонд, не витримав і голосно захлинувся від сміху.

— Жмиху, клянуся місяцем, ти сьогодні просто ікона стилю! — вискалив зуби вовкулака. — Твоя Людочка з кооперативного технікуму прямо на місці впаде замертво від такої неземної чоловічої краси!

— Людочка? — здивовано перепитала Мар’яна, від несподіванки впустивши металеву ложку для збивання. — Та сама Людочка, про яку баба Галя вранці казала? Внучка Степанівни з третього під’їзду?

— Вона! — радісно, на всю залу підтвердив велетенський троль. — Вона вчора ввечері абсолютно безкоштовно дала мені великий гарячий пиріжок із лівером через вікно видачі. Я один раз відкусив — і прямо в підвалі побачив далекі яскраві зорі. Я у відповідь дав їй через щілину гарний шматок нашого гірського сланцю — вона мені так ніжно посміхнулася. Це справжнє кохання, Мар’яно. Це доля Перехрестя.

У цей самий момент у кав’ярню з боку Воскресенської поважно зайшла сама Степанівна. Побачивши триметрового кам’яного троля з тракторною шестернею на шиї, який активно обговорює свій «секс-образ» перед дзеркалом, вона навіть бровою не здригнулася. У Сумах після епохи раннього капіталізму та черг за цукром місцеві пенсіонери й не таке бачили.

— О, а ось і мій зятьок потенційний, красунчик підземний! — весело вигукнула бабуся, поправляючи свою квітчасту хустку. — Жмишику, Людочка там у дворі вже повну діжу дріжджового тіста поставила. Але суворо каже — якщо ти прямо зараз не приведеш усіх своїх друзів із кав'ярні на велику дегустацію, вона заміж за тебе ні за які коврижки не піде. У нас у родині правила залізні: спочатку канонічна перевірка чоловічого шлунку борщем, а вже потім — офіційний ЗАГС!

Один із переляканих інректорів забудовника, тремтячи всім тілом, обережно підійшов до Жмиха з боку, намагаючись тицьнути своїм блискучим приладом йому прямо в коліно.

— Фіксую об’єкт класу «Гігант»... Порушення допустимих габаритів комунального приміщення... Явне магічне викривлення простору Сум...

Жмих повільно, з важким скрипом повернув свою гігантську бетонну голову до маленького інспектора.

— Ти хто такий взагалі будеш? Ти що, з клану Скляних Людей прийшов? Чому від тебе так гидко пахне дешевою пластмасою і первісним страхом?

— Я... я офіційний представник забудовника Андрія Валер’яновича! Ви всі зараз перебуваєте в аварійній, небезпечній зоні, яку ми маємо негайно деактувати за протоколом! — пискнув тип у комбінезоні.

Жмих без зайвих слів просто акуратно взяв інспектора двома пальцями за комір його стерильного білого комбінезона, легко підняв у повітря, як беззахисне кошеня, і дуже делікатно поставив на саму вершину масивної шафи з настільними іграми, прямо на коробку з «Дюною».

— Не заважай процесу. У Жмиха сьогодні офіційне сватання. Жмих сьогодні за планом дуже добрий, але якщо твій прилад ще раз так гидко пискне біля мого моху — я без вагань з’їм твій залізний калькулятор разом із кнопками.

Степанівна від такої чоловічої рішучості лише схвально й авторитетно кивнула головою.

— Оце я розумію — справжній чоловік у домі! Оце харизма, не те що нинішня молодь у підкочених штанцях! Мар’яночко, доню, бери швидко своїх хлопців, клич Гертруду з кумою Моргріт із підсобки і ходімо всі дружно до нас у двір. Людочка вже великий святковий стіл накрила прямо на лавці біля Сотні. Нехай той ваш пафосний Андрій Валер’янович із його бетоном на власні очі бачить: ми тут не якась там «аномалія», ми — одна велика сумська родина!