Розділ 13. Плітки Сотні та вампір на лавці

Ранок на Воскресенській почався не з бадьорого аромату свіжого еспресо, а з екстреного засідання неформального консиліуму. Перед входом у кав’ярню, прямо на новенькому сірому бордюрі, плече до плеча вишикувався головний «стратегічний резерв» Сум — три колоритні бабусі в хустках. Їхні очі, здавалося, бачили ще закладання першої цегли сумської Альтанки, а вуха здатні були чітко розрізнити, про що саме шепотілися в чергах за дефіцитним цукром останні сорок років.

— Кажу тобі, Степанівно, він стовідсотковий наркоман, — авторитетно прошамкала баба Галя, підозріло мружачись крізь старі окуляри на стильну крафтову вивіску. — Блідий, як стіна в нашій четвертій поліклініці на Ковпака, під очима синці аж чорні, і погляд постійно ховає за цими своїми кумедними скельцями. Чистий тобі штрих із Хіммістечка!

— Та який наркоман, Галю, Бога бійся! — обурено заперечила Степанівна, поправляючи квітчасту хустку. — Глянь на комірець — чистенький, білий, випрасуваний зі стрілочками. То, мабуть, бідний студент-медик із нашого СумДУ, на практиці в морзі перевтомився, от його й перекосило. Або сектант якийсь новітній. Сусідка казала, там усередині у них стіни ночами самі дихають і фіолетовим світяться!

Мар’яна з глибоким задоволенням спостерігала за цим вуличним ток-шоу через панорамну вітрину, ліниво попиваючи гарячу каву.

— Ну що, Максе, твій офіційний вихід на велику сцену, — змовницьки підморгнула вона. — Нам терміново потрібна нова, лояльна аудиторія. Йди-но на вулицю, роздай цим дамам наші флаєри «Один плюс один на какао». Але злітай так, щоб вони з переляку не викликали екзорциста з собору.

Максиміліан, який у цей момент як раз намагався максимально елегантно витерти пил з дубової Галини (а стійка у відповідь потайки підставляла йому дрібні тріски, намагаючись зачепити оксамитовий рукав плаща), глибоко і страдницьки зітхнув.

— Мар’яно Василівно, ви зараз на повному серйозі пропонуєте мені, прямому нащадку древнього роду фон Кров’янських, йти і особисто спілкуватися з цими... непідкупними охоронцями сумських під’їздів? Вони ж навіть здалеку пахнуть валідолом, корвалолом і старою свяченою вербою! Це удар по моїй ментальній системі!

— Менше пафосу, Максе, і вперед. Або я прямо зараз попрошу Артема причесати тебе і твій плащ його улюбленою жорсткою вовчою щіткою для підшерстка, — безапеляційно відрізала дівчина, ляснувши ганчіркою по стійці.

Вампір, театрально й граціозно змахнувши полими свого оксамитового плаща, шляхетним кроком вийшов на свіже повітря Воскресенської. Артем миттєво, наче дитина в зоопарку, прилип носом до скла вітрини, затиснувши кулаком нестримний сміх.

— Оце зараз буде шоу, — задихаючись від передчуття, прошепотів вовкулака Мар’яні на вухо. — Споримо на п’ятдесят гривень, що баба Галя в перші дві хвилини запропонує йому свій фірмовий рецепт мазі від грибка або дефіциту заліза?

Максиміліан наближався до лавки з такою витонченою грацією нічної пантери, яка випадково забрела на звітні збори місцевого ОСББ.

— Вітаю вас, о прекрасні й найшанованіші пані нашого міста, — низьким, оксамитовим голосом промовив граф, злегка нахиливши голову. — Дозвольте щиро запросити вас до нашого скромного новоствореного закладу. Місця, де час на мить повністю зупиняється, а наші гарячі напої дарують кожному вічну... е-е... бадьорість та свіжість.

Бабусі миттєво замовкли, переглянувшись. Баба Галя повільно, зі скрипом опустила окуляри на самий кінчик носа, оцінюючи масштаб прибульця.

— Ой, лишенько... гляньте, дівчата, який до нас інтелігентний красунчик завітав. Синочку, а ти чого ж такий прозорий та худий, га? Тебе що, в тому твоєму медичному інституті зовсім не годують, одні книжки дають читати?

— Я... я просто дотримуюся дуже специфічної, суворої нічної дієти, — ледь стримуючи аристократичну судому на обличчі, видавив із себе Макс. На його велике нещастя, вітер подув у його бік, і йому довелося щосили намагатися не дихати концентрованою лавандою та валідолом, що йшли від хустки Степанівни.

— Дієта — то все від лукавого і від дурості міської! — авторитетно відрізала Степанівна, плеснувши себе по коліну. — Тобі, синку, треба терміново нормальну, здорову жінку знайти. От у мене внучка є, Людочка, якраз торік закінчила наш кооперативний технікум. Пиріжки пече — пальці разом із м'ясом відкусиш, така хазяйка! Вона тебе, худосочного, за два тижні на ноги поставить, а то щоки зовсім впали, шкіра синя, як у тій курці з гастроному... Ти, мабуть, якесь важке недокрів’я маєш від тих Сум?

Артем за склом вітрини в цей момент уже просто беззвучно сповзав по стіні на підлогу, задихаючись від гомеричного реготу та б’ючи хвостом по кахлю.

— Недокрів’я! — хрипів вовкулака, витираючи сльози. — Клянуся місяцем, це найкращий медичний діагноз століття для графа вампірів! Недокрів’я! Мар’яно, я не можу, тримайте мене!

— У мене... цілком достатньо крові в організмі, дуже вам дякую за турботу, — майже крізь зуби процідив Максиміліан, тремтячими пальцями протягуючи їм фіолетовий флаєр. — Ви краще приходьте до нас після обіду, у нас є дуже смачне, гаряче какао з магічними хмарками.

— Ну, какао — то добре, то для шлунку корисно, — баба Галя з повагою взяла яскравий папірець, акуратно ховаючи його за пазуху. — А от ти мені краще скажи, синку, як на сповіді... кажуть люди в дворах, що у вас там ночами якийсь страшний велетенський вовк бігає? Сусідський Сірко, кажуть, казився всю ніч як скажений, гавкав у бік вашого підвалу, казав — на Воскресенській чистим диким звіром тхне. Не знаєш нічого?

Макс кинув швидкий, повний обіцяної кривавої розправи погляд на вікно, де Артем якраз активно корчив йому знущальні вовчі гримаси.

— Це... це наш новий нічний охоронець, пані Галю. Він у нас просто дуже... е-е... нестрижений і дикуватий на вигляд. Трендова анімалотерапія для молоді, знаєте? Абсолютно безпечний, якщо не підходити з м'ясом.

— А-а-а, ну то тепер зрозуміло. А то я вже, грішним ділом, подумала, що ви там душі людські закладаєте за ту вашу дорогу чорну каву, — остаточно заспокоїлася Степанівна. — Слухай, Максиме... чи як там тебе по батькові... Ти от що, ти обов’язково приходь до мене сьогодні ввечері після сьомої до третього під’їзду. Я тобі з погреба літрову банку нашого свіжого домашнього смальцю винесу. Перетреш його на тертці з білим часничком, густо на чорний хліб намажеш, з'їси перед сном — і одразу очі людським світлом засвітяться, і рум'янець на щоки повернеться!