Розділ 12. Нічна зміна, срібні кулі та «Рістретто» для мерця

Ніч у Сумах зазвичай пахне тихим спокоєм і вимкненими ліхтарями на Сотні. Але всередині кав’ярні на Воскресенській повітря було наелектризоване так, що равлик Валєра світився, як неонова вивіска підпільного казино.

Мар’яна пішла додому, зі спокійною душею залишивши ключі та нічну варту на Максиміліана. Артем, звісно, для виду теж офіційно пішов, але вже через десять хвилин таємно повернувся і тепер сидів у найтемнішому кутку біля входу, роблячи вигляд, що «просто прискіпливо перевіряє справність сигналізації». Насправді ж він із ревнощів люто, з хрускотом гриз сушку і стежив за кожним пафосним помахом оксамитового плаща вампіра.

— Ти ще тут, вовняний лицарю сумного образу? — Макс елегантно, двома пальцями протирав скляний келих, хоча в кав’ярні від початку не було жодного келиха, тільки важкі порцелянові горнятка. — Твій різкий запах мокрої природи заважає мені насолоджуватися нічною тишею та витонченим ароматом свіжозмеленої робусти.

— Я піду тільки тоді, коли буду на сто відсотків впевнений, що ти не влаштуєш тут нічний притон для своїх друзів-гемоглобінщиків, — похмуро буркнув Артем, навіть не вилазячи з тіні стелажа. — І припини нарешті левітувати над підлогою, ти своїм плащем натираєш повітря і створюєш статику. У мене вуха магнітяться.

Саме в цей момент вхідні двері, надійно замкнені Мар’яною на три важкі засуви, пройшли... наскрізь. Без жодного скрипу чи фізичного відчинення. Крізь стару деревину плавно просочилася висока постать у довгому чорному шкіряному пальті, від якого на всю залу миттєво війнуло музейним антикваріатом, пилом та застиглою кров’ю.

— Максиміліане... — зловтішно прошипіла постать, поправляючи комір. — Ти справді наївно думав, що зможеш надійно сховатися від нас у цьому провінційному містечку? Думав, що Рада забула про твій величезний борг Гільдії Нічних Естетів?

Макс від несподіванки миттєво зблід ще сильніше, ніж зазвичай, ставши схожим на стіну під Курською. Його кругла срібна таця з гуркотом і дзвоном впала на кахельну підлогу.

— Вікторе... Але як ти взагалі мене знайшов? Це ж Суми! Тут навіть навігатори губляться в міжбудинкових дворах на Ковпака!

— Твій дешевий аристократичний пафос відчутний за версту навіть з іншої півкулі, — Віктор витонченим рухом виставив руку вперед, і в його блідій долоні з нічого матеріалізувався гострий ритуальний кинджал із чорного обсидіану. — Та сама скриня старого золота з підвалу на Псільській за законом належить нашій Гільдії. Поверни її негайно, або я прямо зараз перетворю цю твою затишну людську кав'ярню на попільничку.

Артем повільно, зі звуком рипіння суглобів підвівся зі свого темного кутка. Його сірі очі миттєво спалахнули яскравим, нелюдським золотом. Він щиро терпіти не міг пафосного Макса, але цю маленьку кав’ярню він любив у рази більше. Це було його законне місце. Його територія. Він тут, зрештою, стіни власноруч фісташковою емаллю фарбував і витяжку монтував!

— Слухай сюди, шкіряний, — Артем упевнено вийшов на слабке світло Валєри, помалу обростаючи на ходу жорсткою сірою шерстю. — У нас у закладі взагалі-то плановий переоблік. І стороннім колекторам вхід суворо заборонено. Особливо тим паразитам, які ходять крізь приватні двері без магічних бахіл.

Віктор повільно окинув вовкулаку поглядом, повним глибокого презирства.

— Вовкулака-охоронець на мінімалках? Максе, ти впав навіть нижче сумського плінтуса. Ти найняв цього блохастого хижака, щоб він просто голосно гавкав на твоїх законних кредиторів?

— Він не гавкає, — прошипів Макс, раптом войовниче випроставшись і оголюючи ікла. — Він кусається на смерть. Артеме... я ніколи в житті не думав, що скажу це вголос, але... здається, нам зараз треба терміново об’єднатися заради виторгу.

— Тільки не здумай мене після цього цілувати на знак вічного союзу, — суворо попередив Артем, чия сорочка вже тріщала по швах від м’язів. — Просто бий його зліва, а я спробую відірвати йому підкладку від його дорогого пальта.

Бійка була короткою, але дуже руйнівною для нервової системи Мар’яни, яка в цей момент мирно спала і про це ще нічого не знала. Віктор виявився досвідченим майстром тіней, але він абсолютно не врахував двох важливих факторів. По-перше, Артем перед повнею був настільки розлючений присутністю вампірів біля Мар’яни, що його фізична сила подвоїлася. По-друге, дубова стійка Галина терпіти не могла непроханих гостей, які погрожували її кавомашині.

Коли Віктор намагався зробити швидкий магічний випад кинджалом, Галина раптом зі стогоном висунула одну зі своїх важких дубових підпорок і поставила йому професійну підніжку.

Вампір-колектор із криком полетів шкереберть прямо в гарячі обійми розлюченого вовка.

— Лови момент, песику! — емоційно вигукнув Макс і з розгону кинув у Віктора... велику скляну банку з часниковою сіллю для веганських фокаччо, яку Мар’яна випадково забула прибрати з вітрини.

Банка розбилася, створюючи навколо Віктора густу, іскристу і дуже смердючу хмару. Вампір заверещав, як недорізаний кажан під прожектором, і, не чекаючи продовження інвентаризації, кулею вилетів назад крізь зачинене вікно — на велике щастя, воно якраз було відчинене в режимі літнього провітрювання.

Артем, важко і хрипко дихаючи, почав повільно повертатися в людську подобу, пригладжуючи шерсть. Його біла сорочка була безжально розірвана на грудях, а на щоці красувалася глибока подряпина від обсидіану.

— Ну що, естет... Скриня, кажеш? Старе золото? На Псільській?

Максиміліані делікатним рухом поправив своє біле жабо, яке тепер самотньо висіло на одній чесній нитці.

— Це... дуже стара, нудна історія. Звичайний борг за оренду готичного склепу в Парижі, нічого особистого. Але дякую тобі за страховку, Артеме. Ти... непогано махаєш лапами. Для домашнього собаки.

— А ти непогано кидаєшся кухонною сіллю. Як для столітнього покійника, — відрізав Артем, підбираючи шматки банки. — А тепер швидко допоможи мені прибрати весь цей гармидер, поки Мар’яна не прийшла на зміну. Якщо вона вранці побачить цей розгром — вона нас обох без вагань здасть на анатомічні досліди в медичний інститут СумДУ.