Розділ 11. Оксамит, ікла та вакансія для мерця

Ранок почався з передчуття повноцінної катастрофи. Над Воскресенською завис туман. Але це був не звичайний сумський туман, що пахне вологою Псла та вихлопами дизельних маршруток Рута, а густий, фіолетовий, зі стійким смаком дорогого французького одеколону та легкої екзистенційної депресії.

Мар’яна саме намагалася вимити з барної стійки Галини липкі залишки «магічного пилу» Валєри, коли вхідні двері відчинилися без жодного звуку. На порозі стояв він.

На прибульцеві був довгий оксамитовий плащ кольору нічного неба, білосніжна сорочка з пишним жабо, від одного вигляду якого Артема миттєво почало нудити, і тростина зі срібним набалдашником у формі розправленого кажана. Його шкіра була такою блідою, ніби він останні сто років без вилазок провів у найтемніших підвалах сумського ЦУМу, а погляд — таким пафосним, що навіть ельфійські мажори з Перехрестя на його тлі відчули б себе безхатьками.

— Вітаю Вас, о прекрасна німфо кавових зерен, — промовив він голосом, що нагадував шелест старовинних сторінок у центральній бібліотеці. — Дозвольте відрекомендуватися — Максиміліан фон Кров’янський-Сумський, останній з роду тих, хто не спить, поки безжальне сонце не вб'є поезію цієї ночі.

Артем, який саме засипав свіжу арабіку в бункер кавомолки, видав звук, схожий на глухе захлинання. Його пухнастий хвіст під джинсами напружився так сильно, що ледь не прорвав міцну тканину.

— Мар’яно, — прогарчав вовкулака, не відриваючи важкого золотого погляду від прибульця. — Скажи мені, що це черговий аніматор Степана Петровича для перевірки пожежної безпеки. Бо якщо цей... кровосіся... прямо зараз не забере свою штору з мого порогу, я за себе не ручаюсь.

Максиміліан елегантно підняв тонку брову, повністю ігноруючи агресію за баром.

— О, я відчуваю стійкий запах мокрого пса. Мар’яно, невже ви тримаєте в цьому святому храмі естетики таку... неотесану фауну? Ви ж — чиста троянда серед бур’янів, діамант у дешевшій оправі з брухту!

— Слухай, Дракуло недороблений, — Артем зробив різкий крок вперед, оголюючи ікла, які сьогодні перед повнею були особливо гострими. — Я цей «брухт» тут власноруч фарбував і стільці збивав! А ти пахнеш нафталіном, старим склепом і поганими віршами. Вали в свою труну на Псільській, поки я не зробив з твого пафосного плаща підстилку для вольєра Гільзи!

— Артеме! Тихо! Назад! — Мар’яна виставила руки вперед, намагаючись тілом стримати початок міжсвітової бійки прямо на відкритті. — Пане Максиміліане... е-е... фон Кров’янський... Ви щось конкретне хотіли замовити? У нас сьогодні якраз акція на «Раф-меліса», чудово заспокоює нерви і зайвий аристократичний пафос.

Вампір притиснув бліду долоню до грудей і схилився в такому глибокому поклоні, що ледь не зачепив своїм носом кахель.

— Я прийшов сюди, почувши легенди про вашу унікальну каву. На Перехресті кажуть, що вона дарує солодкий смак життя навіть тим, хто його давно втратив. Дозвольте мені... скуштувати ваш найтемніший еспресо. Чорний, як душа податкового інспектора, і гарячий, як сором ельфа-крадія.

Мар’яна за хвилину приготувала напій. Максиміліан зробив акуратний ковток із порцеляни, задоволено примружився, і його ікла миттєво висунулися на повну довжину, блиснувши в напівмороці.

— О Боги... Це не просто кава. Це справжня симфонія. Екстаз у кераміці!

— Ага, і сімдесят гривень у касу, — буркнув Артем, ревниво схрестивши руки на грудях і підсвідомо закриваючи собою Мар’яну від вампірського погляду. — Сапфірами беремо, але краще — через термінал Привату.

Вампір раптом драматично впав на одне коліно прямо посеред зали, де за кутовим столиком якраз сиділи здивовані студенти-медики з СумДУ.

— Мар’яно! Я не можу більше поневірятися по нічних клубах Сум, марно шукаючи сенс буття в дешевій енергетиці та горілці! Я хочу бути тут. З вами. Дозвольте мені стати вашим вечірнім баристою!

— Що?! — в один голос вигукнули Мар’яна та Артем.

— Я працюватиму абсолютно безкоштовно! — палко продовжував Максиміліан, протягуючи руки до стійки. — Мені не потрібні ваші папірці, у мене є кілька старовинних скринь із золотом у підвалі на Псільській. Мені потрібне чисте натхнення! Я буду подавати каву гостям в оксамитових рукавичках! Декламуватиму клієнтам сонети Петрарки в оригіналі, поки вони чекають на лате! І відганятиму комарів із літнього майданчика одним поглядом!

— Ти будеш відлякувати мені нормальних клієнтів своїм дурним жабо! — гаркнув Артем, відчуваючи, як магічний зв'язок із Мар’яною всередині буквально палає від ревнощів вовка. — Майя, ти ж не серйозно зараз? У нас сучасна кав’ярня, а не знімальний майданчик «Сутінок» для пенсіонерів!

— Артеме, зачекай... — Мар’яна прикусила губу, оцінююче дивлячись на вампіра. — Він сказав чарівні слова: «безкоштовно» і «золото в підвалі». І він реально пафосно та рівно тримає піднос. Нам потрібні люди на нічні зміни.

— Мар’яно, я — нічна зміна вашої мрії! — додав Максиміліан, ловлячи момент і цілуючи кінчики її пальців. — Поки ваш... гм... шерстяний помічник мирно спатиме під Місяцем, я буду тримати варту на Воскресенській. Я зроблю цю кав’ярню елітарним клубом Сум!

— Він же буде пити вершки «Селянські» прямо з пакетів на складі! — не вгавав Артем, хвіст якого вже ходив ходором від люті. — І спати в коморі з мішками кави! Майя, він — вампір! Вони ж підступні за своєю природою! Вони навіть не відбиваються в дзеркалах, як я буду знати, що він потайки не краде наше веганське печиво?

— У нас у залі взагалі немає дзеркал, Артеме, ми їх спеціально зняли, щоб Гертруда вранці себе випадково не злякалася, — нагадала Мар’яна. Вона поглянула на блідого вампіра, потім на розлюченого вовка. — Добре, Максе... чи як там тебе за паспортом. Можеш вийти сьогодні на стажування. Але! Жодних сонетів без мого особистого дозволу. Жодного оксамитового жабо під час миття підлоги. І якщо я побачу на чиїйсь шиї бодай дві підозрілі дірки — ти полетиш звідси на Перехрестя швидше, ніж кажан на світло прожектора.