Розділ 10. Одинадцята година та какао під зорями Перехрестя

Коли засув на вхідних дверях Воскресенської нарешті з тихим клацанням став на своє місце, кав’ярню затопила густа, майже фізична тиша. Магічний пил Валєри потроху осів, залишаючи на стінах лише ледь помітне, ледаче фіолетове мерехтіння. За вікнами Суми остаточно занурилися в ніч: десь далеко на Харківській самотньо проривів глушником нічний дрифтер, а біля Універмагу прошелестіла шинами остання чергова маршрутка.

Мар’яна втомлено клацнула вимикачем. Основне світло згасло, і в залі залишився тільки затишний напівморок, що пробивався крізь фіолетову щілину задніх дверей з боку Перехрестя.

Артем стояв біля мийки, спершись руками на кахельний бортик. Шпинатна ейфорія та адреналіновий штурм Гертруди минули, залишаючи після себе лише глуху, виснажливу втому. Його плечі, які ще вдень здавалися кам'яними, тепер важко опустилися. Хвіст був нерухомо притиснутий до ноги, а вуха під біні розслаблено застигли.

Мар’яна підійшла безшумно. Вона не стала вмикати гучну професійну кавомашину — Галина й так сьогодні витерпіла забагато. Замість цього дівчина дістала маленький старий сотейник, кинула туди кілька шматочків натурального чорного шоколаду, дрібку кориці та залила все густим вівсяним молоком. За хвилину кав’ярню наповнив справжній, солодкий і заспокійливий аромат домашнього какао.

Вона налила напій у дві великі важкі кружки з грубої глини і підійшла до Артема.

— Тримай, вегетаріанцю, — тихо сказала вона, торкаючись своїм ліктем до його передпліччя. — Твоя законна заспокійлива доза.

Артем здригнувся від її дотику, але не відсахнувся, як робив це зазвичай уранці, коли намагався грати в «ідеального людського хлопця». Він повільно взяв гарячу кружку, і Мар’яна помітила, що його пальці все ще ледь помітно тремтять.

— Дякую, Майя, — його голос прозвучав м'яко, без жодного натяку на вчорашній звірячий рик. — Знаєш, коли Степан Петрович потягнувся до її бородавки... я серйозно прорахував три варіанти того, як буду ховати його сірий піджак у підвалах третього сектора ринку.

Мар’яна тихо засміялася, притискаючись спиною до мийки поруч із ним. — Я б тобі допомогла. У мене є хороша швабра і нульова толерантність до підвищення оренди.

Вони замовкли, синхронно роблячи по ковтку гарячого солодкого напою. Шоколад приємно обпікав язик, повертаючи відчуття реальності. Артем повільно повернув голову і подивився на неї. Його очі в напівмороці кав'ярні вже не світилися золотом хижака — тепер це були глибокі, теплі людські очі, в яких відбивалися фіолетові іскри зі стелі.

— Ти... ти не боїшся мене після всього цього, Мар’яно? — раптом тихо, майже пошепки запитав він. — Після Гертруди, після того, як я вчора ледь не розніс стійку. Я ж бачив, як ти дивилася. Ти людина. Тобі має бути страшно поруч зі мною.

Мар’яна поставила свою кружку на край стійки і повернулася до нього. Вона дивилася прямо в його обличчя, помічаючи дрібні порошини магічного пилу на його віях.

— Боятися тебе, Артеме? — вона зробила крок вперед, свідомо скорочуючи дистанцію до тих самих небезпечних десяти сантиметрів. — Після того, як ти три години терпляче терпів Степана Петровича і слухав поради моїх кам'яних подруг про те, що тобі треба підстригти хвоста?

Вона повільно підняла руку і вперше без жодного остраху поклала долоню прямо йому на груди, туди, де під тонкою тканиною сорочки билося його серце. Воно більше не калатало в скаженому ритмі дикого бігу. Воно билося рівно, потужно і дуже тепло.

— Мій вовк вибрав тебе, Мар’яно, — Артем обережно, наче боявся зламати, накрив її долоню своєю великою гарячою рукою. Його хвіст за спиною ледь помітно і дуже м'яко ворухнувся, торкнувшись її кісточки. — Він вибрав тебе ще тоді, на Перехресті, за запахом цієї арабіки. І він ніколи не помиляється. Ти моя магічна пара. Навіть якщо ти кидатимеш у мене качалкою, як радила Гертруда.

— Про качалку я ще подумаю, — зухвало прошепотіла Мар’яна, відчуваючи, як по шкірі знову пробігають солодкі статичні розряди електрики. — Але зараз... зараз одинадцята година ночі, Артеме. Час, коли всі нормальні люди в Сумах уже сплять.

— А вовки виходять на полювання? — його губи сіпнулися в легкій посмішці, а в очах на мить знову промайнув знайомий золотий відблиск.

— Ні, — Мар’яна піднялася на навшпиньки, наближаючи своє обличчя до його вуха. — Це час, коли вовки мають пити своє какао, мовчати і просто тримати свою пару за руку. Бо завтра четвер, і Гертруда обіцяла прийти на нову серію.

Артем тихо, полегшено засміявся і міцно, але неймовірно ніжно притис її до себе, ховаючи ніс у її волоссі, що пахло корицею та свіжою кавою. На стіні за їхніми спинами равлик Валєра, мабуть, остаточно заснув, бо фіолетові лінії на стелі згасли, залишаючи кав’ярню в повній, затишній і такій довгоочікуваній сумській тиші.