Розділ 7. Повний місяць, еспресо-тонік та вовча кров

Ранок перед повнею у Сумах завжди особливий. Повітря стає густим, як недоварений цукровий сироп, а звична тиша Воскресенської починає вібрувати від напруги. Люди стають дратівливими, маршрутки запізнюються частіше, ніж зазвичай, а барна стійка Галина з самого ранку видавала звуки, схожі на приглушене гарчання. Але те, що відбувалося всередині кав’ярні, виходило за межі звичайної метеозалежності.

Артем був не в собі. Це було видно по тому, як він стискав у руках звичайну ганчірку для стійки — так, наче це була горлянка ворога.

Він не просто розставляв стільці — він їх жбурляв. Кожен рух був занадто швидким, хижим і позбавленим будь-якої людської м’якості. Його зіниці розширилися так, що райдужка перетворилася на тонке золоте кільце, а від звичного образу «тихого хлопця-вегана з сусіднього складу» не залишилося й сліду. Навіть його волосся здавалося густішим і жорсткішим, а під тонкою тканиною білої сорочки перекочувалися м’язи, про існування яких Мар’яна раніше лише здогадувалася.

Артем опинився у світі людей не через пошуки кращого життя чи дешевої оренди. Він шукав пару. Свою єдину, прописану в генах та відмічену кров'ю магічну пару, яку вовки відчувають за тисячі кілометрів. І коли він вперше зайшов у цей двір-колодязь і відчув запах ефіопської арабіки, змішаний із тонкою ноткою цитрусового парфуму Мар’яни, його внутрішній звір звив гніздо прямо у нього в грудях. Вона була його парою. Магічною, заперечуючою будь-яку логіку константою. І зараз, перед повнею, цей факт випалював його зсередини.

— Артеме, постав чашку. Обережно. Своїми. Людськими. Руками, — процідила Мар’яна, відчуваючи, як у неї самої починають дрібно тремтіти пальці.

Він обернувся. Швидко. Занадто близько. Мар’яна не встигла навіть кліпнути, як він опинився в десяти сантиметрах від неї. Вона відчула жар, що виходив від його тіла — справжню теплову хвилю, яка пахна не лавандовим милом чи шпинатом, а дикою хвоєю, вогнем та вогкою шерстю. Його погляд пройшовсь її обличчям, затримався на шиї, де шалено пульсувала жилка, і Мар’яна раптом зрозуміла, що забула, як вдихати повітря.

— Кава закінчується, Майя, — прохрипів він. Голос став нижчим, вібруючим, він віддавався десь глибоко в її животі. — А я закінчуюся разом із нею. Мій вовк хоче на волю. І він дуже... дуже голодний.

— З’їж... е-е... круасан? — писнула вона, впираючись спиною в край барної стійки. Стійка Галина під нею схвально завібрувала, ніби під’юджуючи до чогось забороненого.

Артем навис над нею, впершись руками в дерево по обидва боки від її талії, фактично замикаючи дівчину у пастку. Його хвіст, який він уже навіть не намагався ховати, нервово і ритмічно бив по її ногах, прошиваючи тіло розрядами статичної електрики.

— Ти ж знаєш, що я хочу не круасан, — він нахилився нижче, обпалюючи її вухо гарячим диханням і змушуючи здригнутися від близькості іклів. — Я відчуваю, як твоє серце калатає. Воно звучить як виклик. Ти боїшся мене, Мар’яно? Кажуть, людські жінки слабкі, але ти... ти пахнеш так, наче тримаєш ключі від моєї клітки.

Вона підняла голову, зустрічаючи його золотий, нелюдський погляд. У ньому не було нічого від того Артема, з яким вона обговорювала сортування сміття та равлика Валєру. Це була первісна загроза. Справжня, небезпечна істота, яка могла рознести цю кав'ярню в друзки за лічені секунди. І Мар’яна з жахом, і водночас із диким захватом зрозуміла: їй це подобається. Їй подобалося відчувати себе здобиччю цього конкретного хижака, бо десь на рівні інстинктів вона відчувала ту саму магічну тягу. Вони були пов’язані, і повня лише зривала з цього зв'язку глухі людські замки.

Дзвіночок на дверях розірвав тишу, наче постріл.

— Гей! Є хто живий? Мені американо з молоком, два цукри і багато льоду! — гукнув Сергій-хіпстер, заходячи в залу разом із друзями.

Артем різко відсторонився, але його пальці на мить затрималися на талії Мар’яни, стиснувши її занадто сильно, залишаючи невидимі, але палаючі сліди. Він важко видихнув і став до кавомашини.

Весь наступний час Мар’яна спостерігала за ним крізь пелену власного збудження та страху. Артем працював як заведений механізм. Він не просто наливав каву — він влаштовував шоу. Коли він подавав напої ельфам із Перехрестя, ті миттєво замовкали і відсахувалися, відчуваючи ауру альфи, що заповнювала простір. А сумські студенти, що сиділи за кутовим столиком, лише захоплено перешіптувалися.

— Дивись, який погляд! — шепотіла дівчина з фіолетовим волоссям. — Оце я розумію — занурення в роль. Він виглядає так, ніби зараз реально когось загризе. Це найкращий тематичний заклад у Сумах!

Артем у цей момент люто забивав каву в холдер, і Мар’яні здалося, що метал от-от трісне під його натиском.

— Ваш... американо... — проричав він Сергію, буквально вгативши склянку в стіл. Кава ледь не вихлюпнулася на клієнта.

— О, дякую, бро! Крутий вайб! Така агресивна подача — це зараз у тренді, — Сергій незворушно почав знімати сторіз, де Артем на задньому плані люто розкушував зубочистку на тріски. — «Кав'ярня на Воскресенській: сервіс, що кусається». Підписуйтесь на мій канал!

Коли потік клієнтів тимчасово вщух, Артем знову опинився біля Мар’яни. Він перехопив її за руку, коли вона намагавалася протерти стійку. Його долоня була гарячою, як розпечена цегла.

— Тобі подобається це, так? — запитав він, знову притискаючи її до стіни біля стелажа з іграми. Равлик Валєра на стіні за його спиною якраз почав малювати щось тривожно-багряне. — Тобі подобається знати, що під цією сорочкою зараз рветься назовні звір? Що я шукав тебе через межі світів, і тепер ти нікуди не дінешся? Я можу просто перескочити через цей стіл і забрати тебе туди, де нікто не почує твоїх криків, моя солодка людська пара. 

Мар’яна відчула, як по спині прокотився холодний піт, а внизу живота все стислося в тугий вузол. Вона бачила його ікла — вони стали довшими. І кігті, що ледь помітно проступили на кінчиках його пальців.