Розділ 6. Гертруда, серіали та кохання на замовлення

Ранок почався з того, що кавомашина видала звук, схожий на старече кректання, і навідріз відмовилася видавати пар. Мар’яна обґрунтовано підозрювала, що дубова стійка Галина просто глибоко образилася на те, що вчора ввечері азартний Жмих випадково лишив на її відполірованій поверхні чіткий відбиток своєї кам’яної долоні.

— Галю, ну не починай, я тебе прошу, — вмовляла Мар’яна, ніжно погладжуючи примхливе дерево. — Зараз відкриємося, заробимо грошей і купимо тобі нову ганчірку з мікрофібри. Найдорожчу в Сумах! Зі стразами!

Стійка здригнулася, видала фінальний булькаючий зітхон і неохоче затихла. Але, як виявилося згодом, це була лише легка прелюдія до справжнього міжсвітового апокаліпсиса.

Близько одинадцятої ранку, коли в кав’ярні якраз зібралася пристойна черга зі студентів Сумського політеху та двох втомлених домовиків із Перехрестя, вся будівля здригнулася. Це не був звичайний землетрус. Це було щось значно масивніше, наче під землю зарився гігантський кріт.

— Артеме... скажи мені, що це просто чергова перевантажена вантажівка з пивом проїхала по Воскресенській, — прошепотіла Мар’яна, інстинктивно хапаючись за полицю з порцеляновими чашками.

Артем, який саме розставляв на вітрині веганські сендвічі з тофу, тривожно принюхався. Його вуха під модною шапкою-біні смикнулися так сильно, що головний убір ледь не злетів на підлогу.

— Майя... це не пиво, — проковтнув слину вовкулака. — Це пахне первісним гнівом, мокрим лісовим мохом і... стривай, лавандовим милом?

Чорний хід, той самий, що вів прямо до ринку Перехрестя, не просто відчинився — він із гуркотом вибухнув всередину залу, ледь не злетівши з петель. В отворі з’явилася Гертруда. Якщо її син Жмих за своїми габаритами нагадував будівельний екскаватор, то його мама була цілим кар’єрним самоскидом «БЕЛАЗ». На ній був засмальцьований фартух розміром із вітрило козацької чайки, а в руках вона з погрозою стискала здоровезну кам’яну качалку.

— Де ця худа людська чаклунка?! — на всю кав'ярню заревла Гертруда, і з найближчого столика повітряною хвилею здуло всі гексагони та фішки «Катана». — Де та зловмисниця, що затуманила мізки моєму маленькому Жмиху?! Мій хлопчик після вашого генделя перестав їсти нормальний граніт! Він прийшов додому і влаштував істерику, вимагаючи якусь «пшеницю»! Він намагався обміняти мою улюблену ступку для розмелювання черепів на «карту порту»!

Студенти політеху застигли на місцях із відкритими ротами, забувши про свої гаджети. Один із них, той, що в круглих окулярах, захоплено прошепотів на вухо товаришу:

— Оце я розумію, рівень промо-кампанії... Глянь, яка неймовірна фактура шкіри! Це точно не дешевий латексний силікон, це якийсь новий надсучасний полімер! Цікаво, де вони фінансування знайшли?

Гертруда тим часом зробила важкий крок вперед, і міцна підлога кав’ярні жалібно писнула під її вагою. Вона всією своєю масою нависла над барною стійкою, за якою гарячково намагалася стати якомога меншою Мар’яна.

— Ти! — трольчиха ткнула товстим кам’яним пальцем прямо в ніс дівчині. — Ти зробила з мого єдиного сина вегетаріанця? Він тепер хоче будувати малюнкові «дороги», а не руйнувати їх до бісової матері, як робили всі його предки!

Мар’яна відчула, як її серце на повній швидкості намагається евакуюватися через кеди. Але в цей момент у голові баристи спрацював загартований роками в кав'ярнях інстинкт виживання. Вона краєм ока помітила, що Гертруда раптом застигла, заворожено дивлячись на екран Мар’яниного ноутбука, який стояв на кутку стійки Галини. Там якраз ішла 154-та серія турецького серіалу «Величне кохання в Сумах», яку дівчина вмикала фоном для самозаспокоєння під час прибирання.

На екрані в цей момент розгорталася класична драма: красунчик-герой у дорогому чорному костюмі зі сльозами на очах емоційно освідчувався дівчині на тлі сонячного Босфору.

Гертруда примружилася, опустивши качалку. Її ніздрі, кожна розміром із хороше чайне блюдце, затремтіли від цікавості.

— Це... це що за магія така? — раптом приглушено пробасила вона, миттєво забувши про свої претензії. — Чому цей людський самець такий похмурий і сумний? У нього що, відібрали його законне каміння чи копальню?

Мар’яна миттєво зорієнтувалася в ситуації і випрямилася на повний зріст.

— Ні, що ви, пані Гертрудо! Все набагато гірше! Його підступно зрадила кохана. І вся його багата родина тепер категорично проти їхнього шлюбу, бо вона — бідна дівчина з іншого, ворожого клану!

Гертруда важко, зі стогоном опустилася на один із тих самих «дихаючих» стільців, які виготовляв Громило Гірчиця. Меблі скрипнули, просіли на пару сантиметрів, але героїчно витримали навантаження.

— Прямо як у нас, у кам’яних печерах Перехрестя... — раптом сентиментально зітхнула гігантська трольчиха. — Мій покійний чоловік, Гнилозуб, теж так ридав у кутку, коли я в пориві сварки випадково розбила його улюблену колекцію ворожих черепів...

— То ви сідайте зручніше, пані Гертрудо, — Мар’яна ластівкою метнулася до кавомашини, яка під дією адреналіну господарки раптом видала ідеальний струмінь пари. — Я зараз організую все за вищим розрядом. Артеме, швидко поверни ноутбук екраном до гості! І зроби звук на повну потужність!

Наступні дві години кав’ярня на Воскресенській жила в дуже дивному, майже фантасмагоричному режимі. Студенти політеху, які спочатку збиралися істерично тікати через вікна, залишилися сидіти на своїх місцях, повністю заворожені унікальним видовищем.

Величезна сіра трольчиха сиділа посеред затишного закладу, пила гаряче какао, періодично з апетитом відкушуючи маленькі шматочки від керамічної чашки, бо «так набагато хрумкіше», і на всю залу вголос коментувала перипетії турецького кінематографа.

— Та не вір ти цій фарбованій козі, бовдуре піджачний! — емоційно кричала Гертруда на весь голос, коли на екрані з’являлася підступна суперниця головної героїні. — Вона ж очі в бік відводить, як остання гном’яча злодійка! Я б її за такі інтриги одним ударом качалки в щебінь дрібний перетворила!