Розділ 4. Катан, Жмих і тонкощі міжсвітового косплею

Після тріумфального візиту ельфійської принцеси кав’ярня Мар’яни остаточно втратила статус «просто закладу» і перетворилася на епіцентр шаленого міжсвітового паломництва. Сумські хіпстери лавиною йшли сюди, бо «тут найкращий інтерактивний косплей у місті», а мешканці Перехрестя штовхалися біля дверей, бо «тут наливають каву, яка втихомирює навіть королівські балісти».

Ранок вівторка обіцяв бути спокійним і навіть лінивим, поки в двері не зайшов той самий бородатий хіпстер у супроводі своєї нерозлучної компанії друзів.

— Мар’яно, привіт! — гукнув він прямо з порога, по-господарськи розкладаючи на найбільшому столі обшарпану коробку. — Ми сьогодні прийшли на великий турнір з «Катана». Нам, будь ласка, великий столик біля вікна і чотири лате на вівсяному.

Мар’яна саме професійно збивала молочну пінку в пітчері, коли задня стіна кав'ярні видала дивний звук, схожий на важке, болюче зітхання старої дубової балки. Через мить у сумську частину закладу буквально кубарем влетів Артем, хаотично розмахуючи руками та гайковим ключем.

— Жмиху! Стій, тобі кажуть! Жмих, ну я ж просив — туди не можна, там люди з безналом! — розпачливо волав вовкулака, марно намагаючись вхопити за край велетенської сірої шкури істоту, яка собою повністю заповнила весь дверний отвір.

Жмих був тролем. Найбільшим і найпохмурішим тролем другого сектору Перехрестя. Три метри чистого зросту, шкіра кольору мокрого бетону з Роменської і нижня щелепа такого розміру, що могла б без проблем служити ковшем для комунального екскаватора. Він застиг посеред затишного лофту, ледь не знісши головою кришталеву люстру.

— Еланіель казала... — пробасив Жмих так, що затремтіли порцелянові чашки на найвищих полицях, а у кавомашині злетів тиск. — Казала, тут є чарівні картонки. Які роблять «весело». У тролів на Перехресті немає «весело». У тролів є тільки важкі кам’яні брили і нескінченні податки Громила. Показуйте картонки!

Мар’яна застигла на місці з гарячим пітчером у руці, подумки прощаючись із ремонтом і очікуючи, що зараз у залі почнеться масова кривава істерика з викликом поліції. Але хіпстер Сергій лише спокійно поправив свої круглі окуляри, оцінив масштаби гостя і захоплено вигукнув на всю кав'ярню:

— Вау! Чувак, ну це просто розрив! Де ти взяв такий реалістичний костюм? Оця аніматроніка на щелепі — це ж просто голлівудський рівень, Netflix нервово курить у кутку! Сідай до нас, ми якраз розкладаємо «Колонізаторів».

Жмих здивовано кліпнув своїми маленькими очима-ґудзиками, повільно подивився на блідого Артема, потім на усміхненого Сергія.

— Я... Жмих. Я хочу картонки.

— Жмиху, дуже приємно познайомитися, я Сергій. А це Макс і Оля, — хіпстер дружелюбно підсунув стілець. — Дивись, бро, правила прості: тут треба будувати свої поселення і вигідно обмінювати ресурси. Сідай, тільки обережно, наш стілець з ІКЕА може не витримати твого крутого «екзоскелета».

Не минуло й п’яти хвилин, як до Жмиха приєдналися його друзі, які почули гуркіт через стіну і вирішили, що там дають безкоштовну цеглу: Брухт (троль з велетенською мозолястою гулею на лобі) та Кремінь (наймолодший, у якого замість волосся на потилиці ріс справжній зелений мох).

Мар’яна весь ранок стояла за баром у холодному поту, механічно віддаючи замовлення пасажирам із Воскресенської. Кожного разу, коли Брухт у пориві азарту випадково дряпав дубовий стіл справжнім тридцятисантиметровим кам’яним кігтем, вона істерично вигукувала на всю залу:

— Ой, хлопці, обережніше з нащим театральним реквізитом! Це ж... е-е... дуже дорогий дефіцитний силікон! Оренда з Києва!

— Реально, як справжній камінь! — щиро дивувалася Оля, з дозволу торкаючись пальцем холодного кам'яного плеча Кременя. — Навіть температура автентична, зимова. Ви випадково цей реквізит не в нашому «Курков-студіо» замовляли для вистави?

Тролі виявилися напрочуд азартними і, що найгірше, дуже експресивними гравцями. Проте вже на другому колі виникли серйозні логістичні нюанси міжсвітового масштабу.

— Мені терміново треба овечка! — раптом гаркнув Брухт, з такою силою вдаряючи кулачищем по столу, що коробка з «Монополією» на сусідній полиці підстрибнула і ледь не відкрилася. — Я віддам за цю білу скотину два каменя! Справжніх! Великих! Золотоносних!

— Брухте, бро, заспокойся, це просто настільна гра про дерево і цеглу, а не про реальну геологію, — терпляче, наче дитині, пояснював Макс, відсуваючи свою каву. — І ти не маєш права просто так брати і з’їдати пластикову фішку поселення, навіть якщо ти дуже голодний і в тебе обідня перерва.

— Але вона пахне як свіжа карпатська сосна! — щиро образився троль, вип'ячуючи гігантську губу.

Артем, який весь цей час працював живим «перекладачем з магічного на сумський», тихо підійшов до барної стійки Галини і нахилився до Мар’яни.

— Майя, здається, у нас тут назріває форс-мажор. Кременю так сильно сподобалося вигравати у Сергія, що він від чистого задоволення почав пускати з ніздрів справжні магматичні іскри. Якщо він зараз випадково чхне — ми до вечора залишимося без штор і без ліцензії від пожежників.

— Просто голосно скажи їм, що це наші нові дизайнерські спецефекти! — прошипіла Мар’яна, стискаючи в руках ганчірку. — Сергію! Оля! Як вам, до речі, наші нові технології 4D-занурення в атмосферу середньовіччя? Самі розробляли!

— Це просто космос, повний ульот! — Сергій був у абсолютному, дитячому захваті, спокійно обмінюючи в Брухта паперову карту «Пшениці» на обіцянку не розносити кав’ярню (яку він наївно сприйняв як частину квесту). — Тільки слухай, Мар'яно, чому від вашого друга так сильно пахне сирою печерою, мокрим сланцем і якимось старим радянським підвалом на Хіммістечку?

— А, це... це парфуми такі нішеві. Urban Underground, суперлімітована серія для поціновувачів підпільної культури, — на ходу вигадала Мар’яна, витираючи стійку з такою швидкістю, що дерево ледь не загорілося.

До вечора триметрові тролі не лише ідеально навчилися будувати дороги в «Катані» без використання нецензурної гном’ячої лексики, а й витончено пили міцний еспресо маленькими ковтками, відстовбурчуючи велетенські мізинці. Щоправда, під кінець партії Жмих від надміру емоцій випадково проковтнув порцелянову чашку разом із ложечкою, але Макс лише поаплодував, вирішивши, що це був такий глибокий постмодерністський перформанс.