Розділ 19. Привид у перуці та вогняне стажування

Наступний ранок у кав’ярні на Воскресенській почався з того, що Мар’яна намагалася знайти в інтернеті розділ «Страхування майна від спонтанного самозаймання внаслідок симпатії». Пошуковик видавав лише посилання на пожежну безпеку в гуртожитках СумДУ та рекламу вогнетривких сейфів.

— Артеме, — зітхнула вона, дивлячись на обвуглений карниз. — Якщо Аніта чхне ще раз, ми перетворимося на філію гриль-бару «Дика качка».

— Зате в нас буде найкраща скоринка на круасанах у місті! — Артем оптимістично підморгнув, перекидаючи через плече мішок із кавою. Він тепер постійно світився від щастя, і навіть його хвіст, здавалося, став на кілька сантиметрів пухнастішим.

Аніта ж у цей час проходила «стажування». Максиміліан, який літав навколо неї, як закоханий комар над нічником, намагався навчити її мистецтву спінювання молока.

— Дивіться, о вогняна музо мого серця, — мурликав Макс. — Секрет ідеального капучино — у ніжності. Не треба дивитися на пітчер так, ніби ви збираєтесь випалити на ньому герб свого роду. Просто... легкий подих.

Аніта дуже старалася. Вона зосереджено дивилася на молоко, її очі ставали багряними, а з ніздрів виходили маленькі кільця сизого диму. 

— Я... я намагаюся, Максе. Просто в моєму світі все, що не горить — це сире.

Раптом двері відчинилися, і в залу зайшов Андрій Валер’янович. Але цього разу він був не один. Поруч із ним, ледь торкаючись підлоги, плив старий у поїденій міллю перуці, з мереживним жабо, яке виглядало ще старомоднішим за оксамит Макса, і з велетенським сувоєм, запечатаним сургучем. Привид був напівпрозорим, блакитнуватого кольору, і від нього пахло сирим архівом та старою пудрою.

— Доброго дня, шановні... порушники закону, — забудовник посміхався так широко, що здавалося, у нього зараз тріснуть щоки. — Знайомтеся. Це Онисим Квадратович, колишній головний землемір Сумської ратуші зразка 1782 року.

Привид повільно розгорнув сувій. Його голос звучав так, ніби хтось шкрябав цвяхом по склу. 

— Згідно з актом власності, завіреним особисто воєводою, ця ділянка землі призначена для вирощування «чарівної ріпи державної ваги». Будь-які кав’ярні, портали та... — він підозріло подивився на Аніту, — ...істоти з підвищеною температурою тіла є незаконними забудовами на моєму городі. Я вимагаю негайної реституції та висадки коренеплодів!

Студенти за кутовим столиком миттєво дістали телефони. 

— Чувак, глянь! Це що, нова проекція від Apple? Такий реалістичний привид! Дивись, у нього навіть міль у перуці прозора!

— Це не проекція! — верескнув привид, намагаючись вдарити студента по руках, але його рука просто пройшла крізь гаджет, викликавши лише легке тремтіння екрана. — Я — власник! Я — закон!

Мар’яна вийшла з-за бару. 

— Онисиме Квадратовичу, при всій повазі до вашої ріпи, зараз 2026 рік. Ваш город давно став частиною історичного центру міста.

— Час для привида — це лише пил на паперах! — вигукнув Онисим. — Андрію Валер’яновичу, ви обіцяли мені, що якщо я виселю цих самозванців, ви побудуєте тут меморіальний овочевий склад мого імені!

— Саме так, Онисиме, — підтвердив забудовник. — Тому, Мар’яно Василівно, або ви вимітаєтесь самі, або мій консультант почне... професійну дезінсекцію простору.

Привид набрав повні легені примарного повітря і почав видавати такий пронизливий звук, що чашки на полицях почали тріскатися. Ельфи з Перехрестя закрили вуха, а «Галина» завібрувала від обурення.

Максиміліан спробував втрутитися: — Пане колего по безсмертю! Ваші манери жахливі! У нас у склепах так не прийнято...

— Замовкни, кровососе! — гаркнув Онисим і запустив у Макса примарною печаткою, яка холодно пройшла крізь вампіра, змусивши його миттєво замерзнути і вкритися памороззю.

І тут терпець увірвався в Аніти. Вона не знала, хто такий Онисим, і їй було байдуже до ріпи, але він щойно образив її «крижаного принца».

— Ти... ти заморозив мого Макса? — прошепотіла вона. Її волосся почало підніматися, ніби від статичної електрики, а очі спалахнули, як два сопла реактивного двигуна.

— Аніто, ні! Тільки не штор... — почала була Мар’яна, але було пізно.

Аніта не чхнула. Вона просто видихнула. Але це був не легкий подих, а справжній драконячий «фен» на максималках. Хвиля біло-блакитного полум’я пронеслася залом.

Ефект був несподіваним. Привид Онисима, будучи субстанцією холодною та ефірною, під дією драконячого вогню почав... кипіти. 

— Ой! Ой-йой! — заверещав землемір. — Моя перука! Вона стає солодкою ватою! Мій сувій перетворюється на попіл! Тут занадто гаряче для юридичних претензій!

Привид почав розширюватися, булькати і нарешті з гучним звуком «ПЛЮХ» перетворився на велику рожеву хмаринку, що пахла карамеллю та паленою ріпою. Хмаринка повільно піднялася до стелі і вилетіла в кватирку, вигукуючи на прощання щось про «апеляцію в небесному суді».

Андрій Валер’янович стояв посеред кав’ярні, обпалений, з підсмаженими бровами і в фартуху Людочки, який він так і не зміг зняти (магія Алевтини була міцною). 

— Ви... ви спалили мого свідка! — прохрипів він.

— Він сам випарувався, — Артем знизав плечима, обіймаючи Аніту, яка тепер виглядала дуже збентеженою. — У нас у Сумах привиди довго не живуть. Тут клімат для них надто палкий.

Мар’яна подивилася на Максиміліана, який уже відтанув і тепер намагався поцілувати Аніті руку, незважаючи на те, що від неї досі йшла пара.

— Андрію Валер’яновичу, — сказала Мар’яна, підходячи до забудовника. — Наступного разу, коли захочете прийти з перевіркою, візьміть вогнегасник. І, будь ласка, заберіть свій «овочевий склад» із собою.

Коли забудовник втік, посипаючи бруківку прокльонами, до кав’ярні зазирнув Жмих. 

— Мар’яно! Аніто! Там на вулиці рожевий туман пахне цукерками! Жмих зловив шматок, він на смак як стара папірня. Це і був ваш весільний сюрприз?

Валєра на стелі повільно домалював Онисима Квадратовича, але замість сувою вклав йому в руки шматок піци.