Розділ 17. Декларація почуттів та роздільний апокаліпсис

Вечір після «капібариного скандалу» видався дивно тихим. Ельфи розійшлися, Макс пішов у підвал полірувати фамільне срібло, а Жмих пішов до Людочки допомагати їй пересувати шафу (чи будувати нову — з тролями ніколи не знаєш напевно).

Мар’яна і Артем залишилися вдвох. «Галина» м’яко підсвічувала залу рубіновим сяйвом. Артем мив підлогу з такою ретельністю, ніби сподівався знайти там відповіді на всі питання всесвіту.

— Артеме, ти вже тричі помив цей квадрат, — тихо сказала Мар’яна, підходячи до нього.

Він зупинився, спершись на швабру. Його вуха, які він уже навіть не намагався ховати, нервово смикнулися. 

— Майя, я... я просто не знаю, як це сказати. Весь цей гармидер з весіллям Жмиха... він змусив мене подумати. Я вовкулака. Я пахну лісом, іноді гарчу на клієнтів і маю хвіст, який живе власним життям. А ти... ти неймовірна. Ти тримаєш цей світ на своїх плечах і робиш найкращий еспресо в області.

Мар’яна посміхнулася, відчуваючи, як у грудях стає тепло. 

— До чого ти клониш, вовче?

Артем відкинув швабру (вона впала з гучним гуркотом, але «Галина» чемно промовчала) і зробив крок до неї. 

— Я хочу, щоб ми були не просто партнерами по бізнесу. Я хочу бути тим, хто чекає на тебе після зміни. По-справжньому. Ти згодна... ну, зустрічатися зі мною? Без магічних контрактів, просто так?

Мар’яна заглянула в його золоті очі, де зараз було стільки ніжності, що навіть забудовник Андрій Валер’янович розплакався б від заздрощів. 

— Я вже думала, ти ніколи не запитаєш, — прошепотіла вона, піднімаючись на курчата і цілуючи його в ніс. — Згодна. Але якщо ти згризеш мої нові капці — ми розлучимося.

— Обіцяю, тільки старі! — засміявся Артем, підхоплюючи її на руки.

Але романтика тривала рівно п’ять хвилин, поки в двері не влетіла Алевтина Герберівна на своїй титановій мітлі.

— Так, голубки, годі слину розпускати! — крикнула вона. — Завтра вихідні. Мар’яно, збирайся. У нас дівич-вечір для Людочки. Лиса гора біля Басів уже заброньована, чарівне зілля настоюється, а Гертруда вже купила собі нове декольте!

Лиса гора в Сумах — місце специфічне. Звичайні люди там смажать шашлики, але відьми знають, що якщо зайти за певний дуб, можна потрапити на справжню VIP-вечірку.

Мар’яна, Людочка, Алевтина, Гертруда та Моргріт сиділи навколо велетенського багаття, яке горіло фіолетовим полум’ям. 

— Отже, план такий, — оголосила Алевтина, розливаючи по чарках ігристий нектар із пелюсток сон-трави. — Жодної мови про роботу, забудовників та каву. Сьогодні ми співаємо так, щоб у Пслі щуки подохли, і танцюємо до сьомих віників!

— А Людочка точно готова до життя з тролем? — запитала Моргріт, жуючи запечену в попелі цеглину (Гертруда принесла для своїх).

— Я його приручу, — впевнено сказала Людочка, поправляючи вінок. — Він у мене вже знає, що після 21:00 каміння гризти не можна, бо сусіди стукають по батареях. І взагалі, він такий милий, коли спить... схожий на великий м’який валун.

Гертруда витерла сльозу кулаком розміром з кавун. 

— Моя дитино! Ти справжня трольчиха в душі! Пиймо за те, щоб твій дім завжди був повною чашею... або печерою!

Дівчата почали викликати духів колишніх коханих (просто щоб посміятися), а Мар’яна вперше за довгий час відчула себе абсолютно щасливою, поїдаючи магічні пиріжки під пісні Алевтини про те, як один конотопський козак намагався вкрасти місяць, а вкрав лише нежить.

Поки дівчата культурно відпочивали з магією, у хлопців на Перехресті все було... інакше.

Артем, Максиміліан, Жмих, Василь-капібара та Громило Гірчиця забарикадувалися в кав’ярні. 

— Отже, — сказав Громило, ставлячи на стіл бочку свого найкращого елю «Гном’яча радість». — Правило номер один: ніяких сопель. Правило номер два: хто перший згадає про почуття — п’є штрафний літр скипидару.

— Я підтримую, — ліниво промовив Василь-капібара, який уже встиг облаштувати собі ванну в раковині для миття посуду. — Головне — це релакс. Хто хоче мандаринку?

Жмих виглядав пригніченим. 

— Жмих не знає, як бути чоловіком. Жмих боїться зламати Людочку. Вона така маленька... як галька на березі.

— Друже, — Максиміліан поклав руку на плече троля (і ледь не вивихнув кисть). — Секрет успіху в аристократизмі. Будь витонченим. Не кажи «я хочу їсти», кажи «моя душа прагне насичення». І ніколи, чуєш, ніколи не пробуй її пиріжки при Гертруді — це зрада клану.

Артем же просто насолоджувався моментом. 

— Хлопці, давайте чесно: ми всі попалися. Жмих — Людочці, я — Мар’яні, Василь — Еланіель. Навіть Макс, я бачив, як ти вчора задивлявся на ту відьму Алевтину.

— Я?! — обурився вампір. — Я просто вивчав її титанову мітлу! Це рідкісний сплав!

— Ага, розказуй, — хмикнув Артем. — Давайте краще зіграємо в «Правду або дію» на магічні бажання!

Через годину Жмих уже намагався станцювати стриптиз на стійці «Галини» (стійка ледь не знепритомніла), Максиміліан на спір випив літр томатного соку з часником (і тепер сикав іскрами), а Артем у формі вовка ганявся за власним хвостом, бо Громило підсипав йому в ель «скажену м’яту».

Василь-капібара просто дивився на це все, жуючи очерет. 

— Хороша вечірка, — констатував він. — Тільки не кажіть дівчатам, що Жмих випадково з’їв весільні запрошення.