Розділ 11. Подарунок Гертруди та «Магічний бум» у Кані-Корсо

Ранок почався з того, що Гертруда притягла в кав’ярню «невеличкий сувенір». Сувенір мав вигляд триметрової скрині, обкутої залізом, яка підозріло гарчала і намагалася вкусити Артема за кросівки.

— Це вам для ігор, — басом оголосила трольчиха, витираючи кам’яні руки об фартух. — Жмих казав, що студенти люблять «кидати кубики». У цій скрині кубики особливі. Тільки пальці в щілини не пхайте, бо кубики голодні.

Мар’яна відкрила рота, щоб заперечити, але в кав’ярню вже завалилася компанія Сергія-хіпстера. Вони виглядали так, ніби не спали три дні, готуючись до фіналу чемпіонату Сум з настільних ігор.

— О! Новий ексклюзив?! — Сергій миттєво приклеївся до скрині. — Дивіться, пацани, який дизайн! Це що, обмежене видання «Dungeons & Dragons: Реалістичне Пекло»?

— Це... е-е... інтерактивна інсталяція, — швидко вставила Мар’яна, поки Артем намагався притиснути кришку скрині своєю вовчою вагою.

Але справжній абсурд почався, коли за Сергієм зайшов новий герой. Виглядав він як звичайний сумський пенсіонер у треніках «Adidas» та старій кепці «Кані-Корсо», але замість собаки на повідку він тримав... власну голову. Голова мирно дрімала в сітці-авосьці, а тіло впевнено простувало до бару, орієнтуючись, мабуть, за запахом обсмаженої арабіки.

— Вітаю, молодь, — промовила голова з авоськи, розплющивши одне око. — Мені еспресо. Тільки в трубочку, щоб я тіло не заляпав, бо дружина вчора штани випрала.

Студенти за столом завмерли. Сергій повільно повернувся до бару. 

— О-о-о... Оце акторська гра! Пацани, це ж аніматроніка на магнітних подушках! Гляньте, як він тримає голову! Мар’яно, де ви берете цих геніїв?!

— Це дядя Вася, — представив нового гостя Громило Гірчиця, виринаючи з-за Галини. — Він колишній фізрук із 12-ї школи. Ну, стався невеликий інцидент на Перехресті з магічним порталом у 90-х, тепер він такий. Зате в чергах за пенсією йому завжди поступаються місцем — бояться, що він голову на підвіконня покладе і забуде.

Максиміліан, який саме витончено поправляв жабо, зблід ще більше.

 — Господи... У нашому роду теж були безголові вершники, але вони принаймні мали коней, а не авоськи!

Дядя Вася (тіло) сів за столик до студентів, а дядя Вася (голова) почав коментувати гру в «Катан». 

— Не туди ставиш дорогу, синку! — кричала голова з сітки. — Став на поселення біля овець! Я в 86-му так цілий гаражний кооператив у Глухові виграв!

Абсурд набирав обертів. Гертруда та Моргріт підсіли до студентів «допомагати». 

— Овечка? — Моргріт взяла дерев’яну фішку і випадково її розкусила. — Смачно, але сухо. Гертрудо, дай йому дві цегли за дерево, або я переверну цей столик разом із цим лисим хлопчиком!

Студент Макс, який сидів поруч із Моргріт, тремтів від захвату. 

— Це найкращий квест у моєму житті! Вона реально пахне сирою землею! Можна я зроблю з вами селфі для Тік-Току?

— Тік-ток? — Гертруда підозріло подивилася на телефон. — Це що, звук, який видає людина перед тим, як її з’їсть дракон?

Тим часом Артем намагався відігнати Максиміліана від дяді Васі. Вампір був зачарований. 

— Скажіть, шановний Василю... а як у вас з кровообігом? Це ж феноменально! Жодної вени, жодної артерії, а ви ще й поради щодо стратегії даєте!

— Кров — то пусте, — філософськи відповів дядя Вася з авоськи. — Головне — це сумська гарт! Я от вчора голову на балконі забув, то вона мені всі новини переказала, поки тіло на ринок за огірками ходило. Дуже зручно, рекомендую.

Раптом скриня Гертруди, про яку всі забули, видала гучний «КРАК». Кришка відлетіла, і звідти вискочили Живі Кубики. Це були велетенські кістки, які замість крапок мали очі, і вони почали стрибати по кав’ярні, вигукуючи результати кидків.

— П’ЯТЬ! — закричав один кубик, врізавшись у лоб Сергія. — ТИ ВТРАЧАЄШ ХІД І ПОВИНЕН КУПИТИ ВСІМ ТЕКИЛУ!

— ШІСТЬ! — підскочив інший, приземлившись на тарілку з круасаном. — ТИ СТАЄШ ЕЛЬФОМ НА ТРИ ХВИЛИНИ!

У Сергія раптом реально видовжилися вуха, а волосся стало сріблястим. Студенти вибухнули аплодисментами. 

— ОЦЕ ТЕХНОЛОГІЇ! ДОПОВНЕНА РЕАЛЬНІСТЬ БЕЗ ОКУЛЯРІВ!

Мар’яна схопилася за голову (свою, на відміну від дяді Васі). 

— Артеме! Лови кубики! Максе! Тримай дядю Васю, його голова котиться під стіл! Гертрудо, закрий скриню!

Через годину кав’ярня виглядала як поле битви між ігроманами та потойбіччям. Студенти були в повному захваті, Сергій вимагав абонемент на рік вперед, а дядя Вася мирно допивав свій еспресо через соломинку, яку Артем тримав тремтячими руками.

— Ну що, Майя, — прохрипів Артем, витираючи піт. — Здається, ми офіційно стали «найдивнішим місцем Сум».

— Головне, щоб кубики не вибігли на Сотню, — зітхнула Мар’яна. — А то завтра все місто буде ходити з ельфійськими вухами і вимагати текилу.

З кутка Перехрестя визирнув Громило: 

— Мар’яно, там на вулиці Степан Петрович з якимось типом у дорогому плащі. Тип питає, чи можна тут купити... «душу закладу». Здається, забудовник завітав особисто.

Мар’яна подивилася на дядю Васю в авосьці, на вухатого Сергія і на кубик, який якраз намагався з’їсти серветку. — Нехай заходять. Після дяді Васі мене вже нічим не злякаєш.