Розділ 10. Плітки Сотні та вампір на лавці

Ранок на Воскресенській почався не з кави, а з консиліуму. Перед входом у кав’ярню, прямо на новенькому бордюрі, вишикувався «стратегічний резерв» Сум — три бабусі в хустках, чиї очі бачили ще заснування Альтанки, а вуха чули все, що шепотіли в чергах за цукром останні сорок років.

— Кажу тобі, Степанівно, він наркоман. Блідий, як стіна в поліклініці, і очі постійно ховає за окулярами, — прошамкала баба Галя, підозріло мружачись на вивіску.

— Та який наркоман, Галю! Глянь на комірець — чистенький, випрасуваний. То мабуть студент-медик, на морзі перевтомився, — заперечила Степанівна. — Або сектант. Кажуть, там усередині стіни дихають.

Мар’яна спостерігала за цією сценою через вітрину, попиваючи вчорашню каву. 

— Максе, твій вихід. Нам потрібна нова аудиторія. Йди, роздай флаєри «Один плюс один», але так, щоб вони не викликали екзорциста.

Максиміліан, який саме намагався елегантно витерти пил з «Галини» (стійка підставляла йому тріски, намагаючись зачепити оксамитовий рукав), зітхнув. 

— Мар’яно, ви пропонуєте мені, нащадку роду фон Кров’янських, спілкуватися з цими... охоронцями під’їздів? Вони ж пахнуть валідолом і свяченою вербою!

— Йди, Максе. Або я попрошу Артема причесати тебе своєю вовчою щіткою, — відрізала вона.

Вампір, театрально змахнувши плащем, вийшов на вулицю. Артем миттєво прилип до скла, затиснувши в зубах сміх. 

— Зараз буде шоу, — прошепотів вовкулака. — П’ятдесят гривень, що баба Галя запропонує йому мазь від грибка.

Максиміліан наблизився до лавки з грацією пантери, яка випадково потрапила на збори ОСББ. 

— Вітаю вас, шановні пані. Дозвольте запросити вас до нашого закладу, де час зупиняється, а напої дарують вічну... е-е... бадьорість.

Бабусі замовкли. Баба Галя повільно опустила окуляри на ніс. 

— Ой, лихо... Гляньте, дівчата, який красунчик. Синочку, ти чого такий худий? Тебе що, в тому інституті зовсім не годують?

— Я... я дотримуюся специфічної дієти, — видавив Макс, намагаючись не дихати лавандою, що йшла від Степанівни.

— Дієта — то від лукавого! — відрізала Степанівна. — Тобі треба нормальну жінку. От у мене внучка, Людочка, закінчила кооперативний, пиріжки пече — пальці відкусиш! Вона тебе швидко на ноги поставить, а то щоки впали, шкіра синя... Ти, мабуть, недокрів’я маєш?

Артем за склом уже просто сповзав по стіні, задихаючись від реготу. 

— «Недокрів’я»! Це ж діагноз століття для вампіра! — хрипів він.

— У мене... достатньо крові, дякую, — процідив Макс, простягаючи флаєр. — Приходьте, у нас є какао.

— Какао то добре, — баба Галя взяла папірець. — А от ти мені скажи, синку... кажуть, у вас там вовк бігає? Сусідський пес казився всю ніч, казав, на Воскресенській звіром тхне.

Макс кинув швидкий погляд на вікно, де Артем якраз корчив йому гримаси. 

— Це... наш охоронець. Він просто дуже нестрижений. Анімалотерапія, знаєте?

— А-а-а, ну то добре. А то я думала, що ви там душі закладаєте за ту каву, — заспокоїлася Степанівна. — Слухай, Максиме... чи як тебе там... Ти от приходь до мене ввечері, я тобі банку смальцю винесу. Перетреш із часничком, на хліб намажеш — і одразу очі засвітяться!

При слові «часничок» Макс зробив крок назад, ледь не впавши в урну. 

— Дякую... я... я обов’язково розгляну вашу пропозицію. А зараз мені треба... е-е... уникати прямих сонячних променів.

Він майже забіг у кав’ярню, зачинивши двері на всі засуви. Артем уже валявся на підлозі, витираючи сльози хвостом. 

— Максе! — вигукнув вовк. — Смалець! З часничком! Ти просто мусиш піти! Я сам тебе підвезу на спині, якщо треба!

— Замовкни, блохастий! — крикнув вампір, обтрушуючи плащ. — Вони хотіли мене оженити на Людочці з кооперативного! Вони назвали мій аристократичний колір обличчя «дефіцитом заліза»!

Мар’яна вийшла з-за бару, ледь стримуючи посмішку. 

— Зате тепер у нас є надійне прикриття. Якщо бабусі вирішили, що ти «блідненький медик», то ніяка податкова нам не страшна. Вони за тебе горой стануть.

— За ціну моєї гідності? — Макс пафосно притулився до стіни.

— За ціну смальцю, Максе. За ціну смальцю, — додав Артем, знову починаючи гигикати.

З-за дверей Перехрестя визирнув Громило Гірчиця, тримаючи в руках банку з чимось каламутним. 

— Ей, Графе! Тут Степанівна через щілину передала «свячену воду», каже — «від пристріту». Окропити тебе, чи сам згориш?

Кав’ярня вибухнула реготом. Навіть Валєра на стелі намалював маленьку баночку з написом «Смалець». Мар’яна дивилася на своїх хлопців і розуміла: в Сумах магія не в заклинаннях. Магія в тому, щоб вижити після розмови з бабою Галею і не втратити почуття гумору.

Але десь на околиці міста, у кабінеті з видом на Псел, Темний Маг-забудовник розкладав на столі план Воскресенської. На плані кав’ярня була обведена червоним колом із написом: «Знести першою».