Розділ 9. Нічна зміна, срібні кулі та «Рістретто» для мерця

Ніч у Сумах зазвичай пахне спокоєм і вимкненими ліхтарями на Сотні. Але всередині кав’ярні на Воскресенській повітря було наелектризоване так, що равлик Валєра світився, як неонова вивіска казино.

Мар’яна пішла додому, залишивши кав’ярню на Максиміліана. Артем, звісно, офіційно теж пішов, але вже через десять хвилин він сидів у темному кутку біля входу, роблячи вигляд, що «просто перевіряє справність сигналізації». Насправді ж він люто гриз сушку і стежив за кожним помахом оксамитового плаща вампіра.

— Ти ще тут, вовняний лицарю? — Макс елегантно протирав келих, хоча в кав’ярні не було жодного келиха, тільки горнятка. — Твій запах заважає мені насолоджуватися тишею та ароматом свіжозмеленої робусти.

— Я піду, коли буду впевнений, що ти не влаштуєш тут притон для своїх друзів-гемоглобінщиків, — буркнув Артем, не вилазячи з тіні. — І припини левітувати над підлогою, ти натираєш повітря статикою.

Саме в цей момент двері, замкнені на три засуви, пройшли... наскрізь. Навіть не відчинилися. Крізь дерево просочилася постать у довгому шкіряному пальті, що пахло антикваріатом і старою кров’ю.

— Максиміліане... — прошипіла постать. — Ти думав, що сховаєшся в цьому провінційному містечку? Думав, що ми забули про борг Гільдії Нічних Естетів?

Макс миттєво зблід ще сильніше, ніж зазвичай. Його піднос з гуркотом впав на підлогу. — Віктор... Але як ти знайшов? Це ж Суми! Тут навіть навігатори губляться в дворах на Курській!

— Твій пафос відчутний навіть з іншої півкулі, — Віктор виставив руку, і в його долоні з’явився кинджал з чорного обсидіану. — Скриня золота з підвалу на Псільській належить Гільдії. Поверни її, або я перетворю цю твою кав'ярню на попільничку.

Артем повільно піднявся зі свого кутка. Його очі спалахнули золотим. Він не любив Макса, але кав’ярню він любив більше. Це було його місце. Він тут стіни власноруч фарбував!

— Слухай, шкіряний, — Артем вийшов на світло, помалу обростаючи жорсткою шерстю. — У нас тут переоблік. І стороннім вхід заборонено. Особливо тим, хто ходить крізь двері без бахіл.

Віктор окинув вовкулаку презирливим поглядом. 

— Вовкулака-охоронець? Максе, ти впав нижче плінтуса. Ти найняв блохастого, щоб він гавкав на колекторів?

— Він не гавкає, — прошипів Макс, раптом випроставшись. — Він кусається. Артеме... я ніколи не думав, що скажу це, але... здається, нам треба об’єднатися.

— Тільки не здумай мене цілувати на знак союзу, — попередив Артем, уже наполовину перетворившись. — Просто бий його зліва, а я спробую відірвати йому підкладку від пальта.

Бійка була короткою, але дуже руйнівною для нервової системи Мар’яни, яка про це ще не знала. Віктор виявився майстром тіней, але він не врахував двох факторів: Артем був настільки розлючений через присутність вампірів, що його сила подвоїлася, а стійка «Галина» терпіти не могла нежданих гостей.

Коли Віктор намагався зробити магічний випад, «Галина» раптом висунула одну зі своїх дубових підпорок і поставила йому підніжку. Вампір-колектор полетів шкереберть прямо в обійми Артема.

— Лови! — вигукнув Макс і кинув у Віктора... банку з часниковою сіллю, яку Мар’яна забула прибрати.

Сіль розсипалася, створюючи навколо Віктора іскристу хмару. Він заверещав, як недорізаний кажан, і, не чекаючи продовження, вилетів крізь зачинене вікно (на щастя, воно було в режимі кватирки).

Артем, важко дихаючи, почав повільно повертатися в людську подобу. Його сорочка була розірвана, а на щоці красувалася подряпина. 

— Ну що, естет... Скриня, кажеш? На Псільській?

Максиміліан поправив жабо, яке тепер висіло на одній нитці. 

— Це... стара історія. Борг за оренду склепу в Парижі. Але дякую, Артеме. Ти... непогано махаєш лапами. Для собаки.

— А ти непогано кидаєшся сіллю. Для покійника, — відрізав Артем. — Допоможи мені прибрати тут усе, поки Мар’яна не прийшла. Якщо вона побачить цей розгром, вона нас обох здасть на досліди в медінститут.

Цілу ніч вони вдвох відмивали підлогу, ремонтували стільці та вмовляли «Галину» не ображатися на удари. Громило Гірчиця, який спостерігав за цим через щілину, лише хитав головою: 

— Ну все, Мар’яно. Тепер у тебе не просто баристи. Тепер у тебе банда. Чекай на податкову з Пекла, вони таке не пропускають.

Вранці, коли Мар’яна відчинила двері, вона побачила ідеальну чистоту. Артем і Макс сиділи за стійкою поруч, обоє втомлені, з синцями, але... вони мовчки пили каву з однієї пачки.

— Що тут сталося? — підозріло запитала вона, дивлячись на розірваний рукав Артема.

— Нічого, Майя, — солодко посміхнувся Макс. — Просто нічна інвентаризація. Ми з Артемом вирішили, що нам треба більше працювати над... командним духом.

— Ага, — підтвердив Артем, ховаючи подряпину. — Командний дух пахне часником і оксамитом. Будеш сирники?

Мар’яна відчула, що її знову водять за ніс, але рубін у «Галині» тепло пульсував, ніби казав: «Все добре, ми перемогли».