Розділ 5. Повний місяць, еспресо-тонік та вовча кров

Ранок перед повним місяцем у Сумах завжди особливий. Повітря стає густим, як недоварений цукровий сироп, а звична тиша Воскресенської починає вібрувати від напруги. Люди стають дратівливими, маршрутки запізнюються частіше, ніж зазвичай, а барна стійка  «Галина»з самого ранку видавала звуки, схожі на приглушене гарчання. Але те, що відбувалося всередині кав’ярні, виходило за межі звичайної метеозалежності.

Артем був не в собі. Це було видно по тому, як він стискав у руках звичайну ганчірку для стійки — так, наче це була горлянка ворога.

Він не просто розставляв стільці — він їх жбурляв. Кожен рух був занадто швидким, занадто хижим, позбавленим будь-якої людської м’якості. Його зіниці розширилися так, що райдужка перетворилася на тонке золоте кільце, а від звичного образу «тихого хлопця-вегана з сусіднього складу» не залишилося й сліду. Навіть його волосся здавалося густішим і жорсткішим, а під тонкою тканиною білої сорочки перекочувалися м’язи, про існування яких Мар’яна раніше лише здогадувалася.

— Артеме, постав чашку. Обережно. Своїми. Людськими. Руками, — процідила Мар’яна, відчуваючи, як у неї самій починають дрібно тремтіти пальці.

Він обернувся. Швидко. Занадто близько. Мар’яна не встигла навіть кліпнути, як він опинився в десяти сантиметрах від неї. Вона відчула жар, що виходив від його тіла — справжню теплову хвилю, яка пахла не лавандовим милом чи шпинатом, а дикою хвоєю, вогнем та вогкою шерстю. Його погляд пройшовся по її обличчю, затримався на шиї, де пульсувала жилка, і Мар’яна раптом зрозуміла, що забула, як вдихати повітря.

— Кава закінчується, Майя, — прохрипів він. Голос став нижчим, вібруючим, він віддавався десь глибоко в її животі. — А я закінчуюся разом із нею. Мій вовк хоче на волю. І він дуже... дуже голодний.

— З’їж... е-е... круасан? — писнула вона, впираючись спиною в край барної стійки. Стійка «Галина» під нею схвально завібрувала, ніби під’юджуючи до чогось забороненого.

Артем навис над нею, впершись руками в дерево по обидва боки від її талії, фактично замикаючи її у пастку. Його хвіст, який він уже навіть не намагався ховати, нервово і ритмічно бив по її ногах, прошиваючи тіло розрядами статичної електрики.

— Ти ж знаєш, що я хочу не круасан, — він нахилився нижче, обпалюючи її вухо гарячим диханням. — Я відчуваю, як твоє серце калатає. Воно звучить як виклик. Ти боїшся мене, Мар’яно?

Вона підняла голову, зустрічаючи його золотий, нелюдський погляд. У ньому не було нічого від того Артема, з яким вона обговорювала сортування сміття. Це була первісна загроза. Справжня, небезпечна істота, яка могла рознести цю кав'ярню в друзки за лічені секунди. І Мар’яна з жахом і водночас із диким захватом зрозуміла: їй це подобається. Їй подобалося відчувати себе здобиччю цього конкретного хижака.

Дзвіночок на дверях розірвав тишу, наче постріл.

— Гей! Є хто живий? Мені американо з молоком, два цукри і багато льоду! — гукнув Сергій-хіпстер, заходячи в залу разом із друзями.

Артем різко відсторонився, але його пальці на мить затрималися на талії Мар’яни, стиснувши її занадто сильно, залишаючи невидимі, але палаючі сліди. Він важко видихнув і став до кавомашини.

Весь наступний час Мар’яна спостерігала за ним крізь пелену власного збудження та страху. Артем працював як заведений механізм. Він не просто наливав каву — він влаштовував шоу. Коли він подавав напої ельфам із Перехрестя, ті миттєво замовкали і відсахувалися, відчуваючи ауру альфи, що заповнювала простір. А сумські студенти, що сиділи за кутовим столиком, лише захоплено перешіптувалися.

— Дивись, який погляд! — шепотіла дівчина з фіолетовим волоссям. — Оце я розумію — занурення в роль. Він виглядає так, ніби зараз реально когось загризе. Це найкращий тематичний заклад у Сумах!

Артем у цей момент люто забивав каву в холдер, і Мар’яні здалося, що метал от-от трісне під його натиском.

— Ваш... американо... — проричав він Сергію, буквально вгативши склянку в стіл. Кава ледь не вихлюпнулася на клієнта.

— О, дякую, бро! Крутий вайб! Така агресивна подача — це зараз у тренді, — Сергій незворушно почав знімати сторіз, де Артем на задньому плані люто розкушував зубочистку на тріски. — «Кав'ярня на Воскресенській: сервіс, що кусається». Підписуйтесь на мій канал!

Коли потік клієнтів на хвилину вщух, Артем знову опинився біля Мар’яни. Він перехопив її за руку, коли вона намагалася протерти стійку. Його долоня була гарячою, як розпечена цегла.

— Тобі подобається це, так? — запитав він, знову притискаючи її до стіни біля стелажа з іграми. Равлик Валєра на стіні за його спиною якраз почав малювати щось тривожно-багряне. — Тобі подобається знати, що під цією сорочкою зараз рветься назовні звір? Що я можу просто перескочити через цей стіл і забрати тебе туди, де ніхто не почує твоїх криків?

Мар’яна відчула, як по спині прокотився холодний піт, а внизу живота все стислося в тугий вузол. Вона бачила його ікла — вони стали довшими. Вона бачила кігті, що ледь помітно проступили на кінчиках його пальців.

— Ти не зробиш цього, — прошепотіла вона, хоча її голос зрадницьки здригнувся.

— Чому ти так впевнена? — він нахилився так близько, що їхні носи торкнулися. — Я відчуваю запах твого страху. Але під ним... під страхом... ти пахнеш бажанням, Мар’яно. Ти пахнеш так, що мені хочеться забути про всі людські закони.

Мар’яна поклала долоню йому на груди. Серце Артема билося так швидко і потужно, що здавалося, воно от-от проломить йому ребра. Це був ритм дикого бігу.

— Бо ти — мій бариста, — зухвало відповіла вона, намагаючись втримати власну адекватність. — І повний місяць — це не привід прогулювати зміну.

Артем видав звук, схожий на приглушене, болюче завивання, і на мить заплющив очі, притиснувшись чолом до її плеча. Його тіло здригалося від напруги. 

— До закриття ще дві години, Майя. Якщо ти не хочеш побачити, як я обертаюся прямо на барній стійці... краще не підходь до мене ближче, ніж на три метри. Не торкайся мене. Не дивись так на мене.