Розділ 4. Гертруда, серіали та кохання на замовлення

Ранок почався з того, що кавомашина видала звук, схожий на старече кректання, і відмовилася видавати пар. Мар’яна підозрювала, що стійка просто образилася на те, що вчора Жмих випадково лишив на ній відбиток своєї кам’яної долоні.

— Галю, ну не починай, — вмовляла Мар’яна, ніжно погладжуючи дерево. — Ми ж купимо тобі нову ганчірку з мікрофібри. Найдорожчу в Сумах!

Стійка здригнулася і неохоче затихла. Але це була лише прелюдія до справжнього апокаліпсиса.

Близько одинадцятої ранку, коли в кав’ярні якраз зібралася черга зі студентів політеху та двох втомлених домовиків із Перехрестя, будівля здригнулася. Це не був землетрус. Це було щось масивніше.

— Артеме... скажи мені, що це вантажівка з пивом проїхала по Воскресенській, — прошепотіла Мар’яна, хапаючись за полицю з чашками.

Артем, який саме розставляв веганські сендвічі, принюхався. Його вуха під «шапкою-біні» смикнулися так сильно, що головний убір ледь не злетів. 

— Майя... це не пиво. Це пахне гнівом, мохом і... лавандовим милом?

Чорний хід, той самий, що вів у Перехрестя, не просто відчинився — він вибухнув всередину. У прорізі з’явилася Гертруда. Якщо Жмих був екскаватором, то його мама була цілим кар’єрним самоскидом. На ній був фартух розміром із вітрило козацької чайки, а в руках вона стискала велетенську кам’яну качалку.

— Де ця худа чаклунка?! — заревла Гертруда, і з найближчого столика злетіли всі фішки «Катана». — Де та, що затуманила мозок моєму Жмиху?! Мій хлопчик перестав їсти граніт! Він прийшов додому і вимагав «пшеницю»! Він намагався обміняти мою улюблену ступку на «карту порту»!

Студенти політеху завмерли з відкритими ротами. Один із них, той, що в окулярах, захоплено прошепотів: 

— Оце рівень... Глянь, яка фактура шкіри! Це точно не силікон, це якийсь новий полімер!

Гертруда зробила крок вперед, і підлога кав’ярні жалібно писнула. Вона нависла над барною стійкою, за якою намагалася зникнути Мар’яна. 

— Ти! — трольчиха ткнула кам’яним пальцем у бік Мар’яни. — Ти зробила з мого сина вегетаріанця? Він тепер хоче будувати «дороги», а не руйнувати їх!

Мар’яна відчула, як її серце намагається евакуюватися через п’яти. Але в цей момент спрацював інстинкт виживання. Вона помітила, що Гертруда на мить застигла, дивлячись на ноутбук Мар’яни, що стояв на кутку стійки. Там якраз ішла 154-та серія турецького серіалу «Величне кохання в Сумах» (або щось схоже, що Мар’яна вмикала фоном для самозаспокоєння).

На екрані якраз відбувалася драма: красунчик-герой у дорогому костюмі зі сльозами на очах освідчувався дівчині на тлі Босфору.

Гертруда примружилася. Її ніздрі, розміром із блюдця, затріпотіли. 

— Це що за магія? — пробасила вона, забувши про качалку. — Чому цей самець такий сумний? У нього забрали каміння?

Мар’яна миттєво зорієнтувалася. 

— Ні, пані Гертрудо! Його зрадила кохана. Його сім'я проти їхнього шлюбу, бо вона — з іншого клану!

Гертруда важко опустилася на один із тих самих «дихаючих» стільців від Громила. Стілець застогнав, але витримав. 

— Як у нас у кам’яних печерах... — зітхнула трольчиха. — Мій покійний чоловік, Гнилозуб, теж так плакав, коли я розбила його колекцію черепів...

— Сідайте зручніше, пані Гертрудо, — Мар’яна швидко налила найбільшу чашку какао з подвійною порцією маршмеллоу. — Артеме, поверни ноутбук до гості! І зроби звук голосніше!

Наступні дві години кав’ярня жила в дивному режимі. Студенти, які спочатку хотіли тікати, лишилися, заворожені видовищем: величезна трольчиха сидить посеред кав’ярні, п’є какао (відкушуючи шматочки від керамічної чашки, бо «так хрумкіше») і вголос коментує дії турецьких акторів.

— Та не вір ти їй, бовдуре! — кричала Гертруда на весь голос, коли на екрані з’явилася підступна суперниця. — Вона ж очі відводить! Я б її одним ударом у щебінь перетворила!

— Реально, — кивав студент в окулярах, підхоплюючи вайб. — Вона ж явно хоче віджати його бізнес.

Мар’яна та Артем стояли за баром, ледь дихаючи. — Майя, ти геній, — прошепотів вовкулака. — Але якщо серіал закінчиться погано, вона рознесе нам фундамент.

— Не закінчиться, там ще триста серій, — так само тихо відповіла Мар’яна. — Головне, щоб Інтернет не пропав.

Коли серія закінчилася на самому цікавому моменті (герой дізнався, що він — власний брат свого батька), Гертруда важко піднялася. Вона виглядала... просвітленою.

— Людська жінко, — поважно сказала вона, витираючи сльозу кам’яним кулаком. — Твоя «бадьорість» смачна. І твої «картонки»... можливо, це краще, ніж коли Жмих просто б’є головою стіни. Хоча б меблі цілі будуть.

Вона дістала з-за пазухи щось загорнуте в грубу шкіру. 

— Ось. Це плата за перегляд. Це «Серце Гори». Поклади в каву — і вона ніколи не охолоне.

Мар’яна розгорнула згорток і ледь не засліпла. Це був рубін розміром з кулак, що пульсував теплим червоним світлом. — Пані Гертрудо... це забагато...

— Мовчи! — гаркнула трольчиха, але вже без злості. — Завтра прийду на наступну частину. Якщо цей красунчик не одружиться з тією чорнявою, я сама прийду в ту коробку з картинками і зроблю там порядок!

Коли Гертруда зникла в проході Перехрестя, Мар’яна просто впала в крісло. 

— Артеме... запиши в меню: «Серіальний сет». Велика чашка какао, печиво і... валідол для персоналу.

Студент Сергій підійшов до стійки, витираючи піт з лоба. 

— Слухай, Мар’яно. Твій «косплей» — це щось нереальне. Де ви знайшли таку актрису? Вона ж навіть стілець трохи погнула! Це ж треба так увійти в роль!

Мар’яна подивилася на рубін, що грів її долоню, потім на втомленого Артема, який нарешті випустив хвіст на волю.

 — Це талант, Сергію. Просто природжений талант Сумського міжсвіття.

З-за стіни почулося задоволене мурчання Валєри. Равлик-дизайнер саме виводив на стіні Перехрестя нову напис: «Сьогодні — день мелодрами. Тролям вхід з носовичками».