Розділ 3. Катан, Жмих і тонкощі міжсвіттового косплею

Після візиту ельфійської принцеси кав’ярня Мар’яни перетворилася на епіцентр міжсвіттового паломництва. Сумські хіпстери йшли сюди, бо «тут найкращий косплей у місті», а мешканці Перехрестя — бо «тут кава, яка втихомирює балісти».

Ранок вівторка обіцяв бути спокійним, поки в двері не зайшов той самий бородатий хіпстер у супроводі компанії друзів. 

— Мар’яно, привіт! Ми прийшли на турнір з «Катана». Нам великий столик і чотири лате на вівсяному, — гукнув він, розкладаючи коробку з «Колонізаторами».

Мар’яна саме збивала молочну пінку, коли задня стіна видала звук, схожий на важке зітхання. Через мить у сумську частину кав’ярні буквально влетів Артем, розмахуючи руками.

— Жмиху! Стій! Жмих, ну я ж просив — туди не можна! — волав Артем, намагаючись вхопити за край велетенської шкури істоту, що заповнила собою весь дверний отвір.

Жмих був тролем. Три метри зросту, шкіра кольору мокрого бетону і нижня щелепа, яка могла б служити ковшем для екскаватора. Він застиг посеред зали, ледь не зачепивши головою люстру.

— Еланіель казала... — пробасив Жмих так, що затремтіли чашки на полицях. — Казала, тут є картонки. Які роблять «весело». У тролів немає весело. У тролів є тільки кам’яні брили і податки. Показуйте картонки!

Мар’яна застигла з пітчером у руці, очікуючи, що зараз почнеться масова істерика. Але хіпстер Сергій лише поправив окуляри і захоплено вигукнув: 

— Вау! Чувак, ну це просто розрив! Де ти взяв такий костюм? Ця аніматроніка на щелепі — це просто голлівудський рівень! Сідай до нас, ми якраз розкладаємо «Катан».

Жмих кліпнув очима-гудзиками, подивився на Артема, потім на Сергія. 

— Я... Жмих. Я хочу картонки.

— Жмиху, приємно познайомитися, я Сергій. Це Макс і Оля. Дивись, тут треба будувати поселення і обмінювати ресурси. Сідай, бро, тільки обережно, стілець може не витримати твого «екзоскелета».

За п’ять хвилин до Жмиха приєдналися його друзі, які почули гуркіт через стіну: Брухт (троль з велетенською гулею на лобі) та Кремінь (наймолодший, у якого замість волосся ріс справжній мох).

Мар’яна весь ранок стояла за баром у холодному поту. Кожного разу, коли Брухт випадково дряпав стіл справжнім кам’яним кігтем, вона вигукувала: 

— Ой, обережніше з реквізитом! Це ж... е-е... дуже дорогий силікон!

— Реально, як справжній камінь! — дивувалася Оля, торкаючись плеча Кременя. — Навіть холодний. Випадково не в «Курков-студіо» замовляли?

Тролі виявилися напрочуд азартними гравцями. Проте виникли нюанси.

— Мені треба овечка! — гаркнув Брухт, вдаряючи кулаком по столу так, що «Монополія» на сусідній полиці підстрибнула. — Я віддам за неї два каменя! Справжніх! Великих!

— Брухте, це гра про дерево і цеглу, а не про геологію, — терпляче пояснював Макс. — І ти не можеш просто з’їсти фішку поселення, навіть якщо ти голодний.

— Але вона пахне як сосна! — образився троль.

Артем, який весь цей час працював «перекладачем з магічного на сумський», підійшов до Мар’яни.

 — Майя, здається, у нас проблема. Кременю так сподобалося вигравати, що він почав пускати іскри від задоволення. Якщо він зараз чхне, ми залишимося без штор.

— Просто скажи їм, що це спецефекти! — прошипіла Мар’яна. — Сергію! Як вам наші нові технології 4D-занурення?

— Це просто космос! — Сергій був у повному захваті, обмінюючи в Брухта карту «Пшениці» на обіцянку не розносити кав’ярню (яку він сприйняв як частину рольової гри). — Тільки чому від твого друга пахне сирою печерою і старим підвалом?

— Це... парфуми такі. «Urban Underground», лімітована серія, — швидко вигадала Мар’яна.

До вечора тролі навчилися не лише будувати дороги в «Катані», а й пити еспресо маленькими ковтками (щоправда, Жмих випадково проковтнув чашку, але Макс вирішив, що це був такий «перформанс»).

— Чуваки, ви круті, — сказав на прощання Сергій, тиснучи велетенську кам’яну лапу Жмиха. — Приходьте в четвер, будемо грати в «Dungeons & Dragons». Ви будете ідеальними майстрами.

— Жмих прийде, — поважно відповів троль. — Жмих тепер... колонізатор. Жмиху подобаються картонки.

Коли останній хіпстер вийшов за двері, Мар’яна просто сповзла по стіні Галині на підлогу. — Артеме... вони реально повірили. Вони думають, що три триметрові тролі — це просто талановиті актори з Сумського драмтеатру.

— Ну, — Артем усміхнувся, ховаючи хвіст під фартух. — Це ж Суми. Тут якщо ти виглядаєш дивно, люди або думають, що ти божевільний, або що ти дуже творча особистість. Третього не дано.

— Головне, щоб Жмих не привів свою маму, — зітхнула Мар’яна. — Бо вона, за словами Громила, не така терпляча до «втрати ресурсів».

З-за стіни почулося задоволене бурчання Валєри. Равлик-дизайнер саме виводив на стіні Перехрестя нову напис: «Кав’ярня Мар’яни: де тролі стають фермерами».