Розділ 2. Капучино, ельфи та нічна прогулянка по Сотні

Ранок відкриття почався з того, що Мар’яна тричі перехрестила кавомашину, а Артем — з’їв подвійну порцію шпинату «для хоробрості». Зовні, на Воскресенській, вхід прикрашали скромні крафтові кульки. З боку Перехрестя ж висіли магічні листівки, що світилися неоновим фіолетом і самі застрибували в кишені перехожих істот.

Перший клієнт із Сум не змусив себе чекати. Це був класичний екземпляр: підкочені джинси, борода, доглянута краще за кімнатну фіалку, і погляд людини, яка пізнала сенс життя через фільтр-каву.

— Вітаю. Мені, будь ласка, допіо на безлактозному мигдалевому, але щоб пінка була стійка, як віра в ЗСУ, — промовив він, не відриваючись від телефона.

Мар’яна впевнено застукала холдером. — Буде зроблено. Настолки на полиці, пароль від Wi-Fi — «NoMagicJustCoffee».

— О, «Дюна»! Респект, — хіпстер нарешті підняв очі, але в цей момент за його спиною, прямо з повітря (а точніше — з-за барної стійки, де починалося Перехрестя), з’явився Артем.

А за Артемом ішла вона.

Висока, тонкосльоза, з волоссям кольору розплавленого срібла і вухами, які були настільки гострими, що ними можна було відкривати консерви. На ній була сукня, що здавалася зітканою з ранкового туману.

— Артеме, — прошепотіла ельфійка, ігноруючи чергу. — Я бажаю випробувати цей ваш легендарний «людський напій бадьорості». Кажуть, він змушує серце битися в ритмі барабанів війни, але при цьому дарує спокій філософа.

Хіпстер повільно опустив телефон. — Ого... крутий косплей. Це для фестивалю чи ви так на роботу в драмтеатр ходите?

Ельфійка глянула на нього як на пил під копитами свого єдинорога. — Я — Еланіель Місячна Роса з Дому Срібних Листопадів. І я не знаю, що таке «косплей», смертний, але твій запах нагадує мені пересмажену сою.

Артем швидко втрутився, поки хіпстер не почав гуглити, де купити таку «лінзу» на все око. — Майя, знайомся. Це Еланіель. Вона... е-е... дуже VIP-клієнтка з того боку. Хоче побачити «справжній світ».

— Прямо зараз? — Мар’яна віддала хіпстеру його каву. — У мене відкриття!

— Я заплачу, — Еланіель поклала на стійку каблучку з сапфіром розміром з добротне сумське яблуко. — Покажіть мені вашу «Сотню». Я чула, там люди ходять колами і їдять загорнуте в лаваш м'ясо, називаючи це вищим благом.

Мар’яна подивилася на чергу, на кавомашину, яка ще не окупилася, і на сапфір, за який можна було б купити половину Воскресенської. Жадібність перемогла відповідальність за лічені секунди.

— Артеме, ставай за бар. Тільки не переплутай молоко!

Вечірні Суми зустріли їх вогнями та запахом лип. Еланіель йшла по Соборній так, наче ступала по мінному полю. — Чому цей камінь під ногами такий рівний? Де коріння? Де шепіт дерев? — дивувалася вона.

— Це бруківка, Еланіель. Тут дерева шепочуть тільки тоді, коли їх збираються спиляти під парковку, — пояснювала Мар’яна, купуючи морозиво.

Вони гуляли до ночі. Ельфійка з захватом розглядала Альтанку («Яке дивне маленьке святилище без вівтаря!»), фотографувалася біля пам’ятника цукру і навіть спробувала ту саму шаурму, від якої Артем її застерігав.

— Це... божественно, — прошепотіла принцеса, витираючи соус із підборіддя шовковою хустинкою. — Я лишаюся тут. Буду жити в цьому білому наметі біля універмагу.

— Ні, вранці ми тебе повернемо, — сміялася Мар’яна, не підозрюючи, що в цей момент Перехрестя стояло на вухах.

Ранок зустрів кав’ярню не ароматом кави, а важким гупанням закованих у броню чобіт. Перед зачиненими дверима стояв Громило Гірчиця, але не з равликом, а з цілим загоном ельфійської гвардії.

— Мар’яно! Відчиняй, бо вони зараз прорубають вікно в Європу прямо через твою вітрину! — горлав гном. — Ви вкрали наймолодшу принцесу Срібних Листопадів! Король уже готує балісти з отруйними стрілами!

Мар’яна, заспана і вчорашній шаурмічній ейфорії, відчинила двері. За нею вийшла Еланіель, тримаючи в руках паперовий стаканчик з написом «Суми — місто патріотів».

Високий ельф у золотих обладунках приставив списа до грудей Артема. 

— Де вона? Де наша лілея?

— Та ось я! — Еланіель виступила вперед. — Батьку, припини цей металобрухт. Я просто дивилася на людей. У них є дивна штука — «безнал» не працює, але шаурма лікує душу.

Король ельфів, який якраз збирався виголосити промову про кінець світу, застиг. 

— Ти... ти їла їжу смертних? Без перевірки на отруту?

— Вона смачніша за твій нектар, тату. І Мар’яна — тепер моя офіційна постачальниця «бадьорості».

Король подивився на Артема: 

— І ти, негіднику, дозволив це?! Та тебе треба судити і стратити!

— Тату, якщо ти його зачепиш, я ніколи не розкажу тобі секретний рецепт соусу, який ці люди називають "часниковим"!

— Але, сонячна моя… 

Конфлікт здувся, як проколота кулька. Гвардійці почали з цікавістю розглядати меню, а Громило Гірчиця просто сів на підлогу і витер піт з чола. 

— Людська жінко... ти або дуже смілива, або дуже дурна. Але рекламу ти собі зробила на всі дев’ять світів.

Мар’яна зітхнула і пішла вмикати кавомашину. 

— Артеме, пиши нову позицію в меню: «Королівський сніданок». Склад: кава, круасан і жодних баліст під вікнами.