Епілог

Список завдань на день практично не змінюється, як і їх цикл — зранку до вечора.

Майже все залишається незмінним, хоч і не приносить цим відчуття стабільності і опори, скоріше — навпаки. Викликає знервованість та внутрішню дестабілізацію.

Ніби біжиш лабіринтом, який раз у раз звертає на одну і ту саму, знайому до нудоти стежку, і як перейти, хоч тимчасово, на іншу — невідомо.

Ти розумієш, що поступово — стежки природно змінюватимуться, і вихід так само знайдеться у свій час — тоді, коли потрібно. Тому зараз ти усіма силами намагаєшся проходити одне і те саме коло хоча б з дрібкою задоволення, і з величезною надією не загубити себе посеред того лабіринту.

Ти намагаєшся триматися за звичні для тебе речі, за маленькі острівці стабільності, які дають змогу відчути: "Це життя все ще належить мені".

Випити свою ранкову каву.

Помити голову за звичним графіком.

Намазати обличчя кремом.

Зробити тренування.

Спокійно стояти над яйцем пашот, чекаючи поки воно звариться до необхідного ступеню, а не їсти переварене.

Сходити в туалет самій.

Вийти з дому без дозволу.

Це вже розкішний максимум для більшості мам. Але з кожним роком — він все ближче наближатиметься до поняття "норми". 

І попри всю втому, виснаження, часом — відчуття самотності чи нерозуміння — в спогадах цього періоду, ці хаосенята залишаться маленькими, із солодкими ручками та ніжками... теплими і розкуйовдженими після сну. 

Час летить, і несе за собою нас.

Не забувай про себе, мамо.

І хай як тобі важко — відшукай той маленький острівець спокою, який підзаряджатиме тебе та допоможе триматись на плаву.

______________________

Любі читачі! Ця оповідь списана з реальності багатьох мам. Я сподіваюсь, що вона не викличе в ваших серцях обурення чи осуду. 

Якщо ви з чимось не згодні, і не можете втримати свою незгоду в собі — подайте її, будь ласка, в тактовній формі. Дякую ♡

А якщо хтось із вас впізнав в цьому щоденнику себе — відправляю вам віртуальні обійми та проміння підтримки. Знайте, що ви — не самі ♡