Кава, полита сльозами
5
Нарешті всі сплять. А я сідаю сама на кухні. Заварюю свіжу гарячу каву. Схоже, мій ранковий ритуал перенісся на вечір.
Я шалено потребую перезарядки. Моя нервова система вже давно працює на межі виснаження. Кожне "мама", кожен доторк, кожен плач — ніби б'є по мозку струмом.
Але я мушу вставати щоранку, і робити свою роботу.
Бо я знала на що йшла.
Бо я сама це обрала.
Бо це мій обов'язок.
І це не відміняє того, що я все ще жива окрема людина, яка теж часом потребує відпочинку. І чия внутрішня дитинка — так само вимагає турботи і опіки, але отримує лише виснаження та відчуття забутості.
Я сиділа на кухні, тримала в руках чашку із своєю гарячою кавою, і дозволяла сльозам втоми, провини, "недостатності" — покидати моє тіло, аби хоч так відчути полегшення.
Хоча би трохи зняти емоційну напругу.
А допивши теплу каву — я піду до своїх маленьких творців головного хаосу мого життя, цілуватиму їх сплячих, і радітиму тому, що маю таке щастя, хай як дорого воно мені вартує.
А потім почнеться новий день, за все тією ж старою схемою. В якому, з високою ймовірністю — ранкова кава знову буде холодною.
Відредаговано: 25.05.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
