Кава, полита сльозами

1

Кава знову була холодною.

До того часу, як я нарешті до неї дісталась, мені хотілося хіба вже чогось міцінішого.

Я роблю її зранку скоріше за звичкою, бо давно знаю, що не вдасться спокійно випити одразу. Раніше це був мій звичний ранковий ритуал, який дозволяв повільно та спокійно розпочати день.

Зараз же новий день вривався ніби той хаос: метушнею, галасом, десятками задач та дуже наполегливими обіймами теплих сонних творців цього хаосу.

Встати з ліжка.

Почистити усім зуби.

Вмити.

Плеснути собі в обличчя водою, замість нормального вмивання.

Звісно ж, поставити готуватись каву.

Приготувати сніданок на всіх.

Слідкувати, аби помічники не додали у напівготову страву цілу сільничку солі, або грудку землі з вазонів.

Покласти всім їсти.

Нагодувати.

Помити посуд одразу, чи пізніше? Мабуть, все ж пізніше.

Відправити цих творців хаосу бавитись і сісти нарешті поснідати самій.