Глава 4. Мистецтво флірту та інші шкідливі звички

"На курсах флірту я зрозуміла: мої єдині природні навички — це іронія та сарказм"

— Іра, ти навіть не уявляєш, — почала я, крокуючи парком поруч із найкращою подругою.

— Ох, Маринко, знаючи тебе — ще як уявляю, — протягнула вона, задумливо розгортаючи шоколадний батончик, наче зараз мала розбирати справу всього життя.

Я зітхнула, ніби випускала всю втому останніх днів разом із повітрям.

— Побачення перетворилися на реаліті-шоу з елементами жахів і абсурду. Спочатку — хлопець із мамою на побаченні. Потім — фінансист із розкладом сексу за понеділками і суботами. А на десерт — жлоб тошнотик, — перелічила я.

Іра прикрила рот рукою, але сміх уже проривався крізь її пальці.

— Я знала, що твій шлях до любові буде непростим, але щоб настільки видовищним...

Ми йшли вузенькою парковою стежкою. Навколо метушилися люди: хтось читав газету, хтось вигулював надміру захопленого життям песика, а десь у глибині парку галасували діти, нагадуючи, що світ ще тримається на дитячому сміхові й наївності.

Іра була тією людиною, що тримає світ навколо себе в легкій іронії й здоровому глузді. Вона завжди виглядала бездоганно: акуратне каре, мінімальний макіяж, впевнені рухи і погляд, який наче говорив: "Я знаю, як лікувати навіть твою розламану карму." Ірина професійний психолог, рятівник наших душ, трохи екстрасенс і саме головне: Суперподруга, яка завжди прийде тобі на поміч.

Ми знали одна одну з першого класу. Разом ділили парти, зошити й навіть обіцянки "ніколи не дорослішати".
Разом вступили в найпрестижніший університет столиці — я обрала маркетинг, Іра — психологію, а наша третя мушкетерка Ліна — філологію. Ми троє найкращі подруги, які завжди допоможуть і порадуються щастю один одного.

Ліна зараз потягувала коктейлі десь на пляжах Туреччини, і надсилала нам фото з підписами типу: "Кохання — це літній бриз і свіже манго" та "Море — мій єдиний бойфренд". 

Ліна — письменниця, автор бестселерів, любовних романів, де у кожного першого героя — кубики пресу й змучена душа.

Ми ж з Ірою боролися на передовій реального життя.

— Слухай, — сказала Іра, ковзаючи поглядом по парку. — Можливо, чоловіки ще існують. Просто вони еволюціонували у щось непомітне. Як сови вдень.

— Або стали настільки рідкісними, що їх треба вносити до Червоної книги, — додала я.

— Ні, краще у довідник "Як не треба вести себе на першому побаченні", — Іра пирснула від сміху. — І, знаєш, у цій книзі половина розділів буде присвячена твоїм кандидатам.

— Особливо розділ "Не приводь маму на побачення без попередження", — уточнила я.

— І ще "Не пропонуй графік днів сексу у якості романтичного жесту".

Ми реготали, як дві школярки, не зважаючи на здивовані погляди перехожих.

— Але якщо серйозно, — продовжила Іра, витираючи сльози сміху, — в тебе є одна маленька проблема.

— Крім того, що я приваблюю диваків, немов маяк корабельні катастрофи?

— Так. Ти відлякуєш нормальних хлопців своїм сарказмом. Ти ніби стоїш у броньованому жилеті й вигукуєш: "Ну, давай, спробуй мене здивувати!"

Я задумалась.

— І що ти пропонуєш? Пройти курс молодого бійця?

— Майже, — лукаво всміхнулася Іра. — Курси флірту.

— Курси... флірту? — перепитала я, відчуваючи, як усередині мене прокидається скепсис усіх моїх предків.

— Так! Курси легкого спілкування, жіночності, звабливості. Де вчать усміхатися так, щоб чоловік хотів піднести тобі зорі, а не рахунок за його каву.

— Це звучить, як експеримент із підсадкою в клітку з тиграми.
— Ні, це твій шанс не лякати кавалерів своїм сарказмом та питаннями накшталт "Яка твоя концепція щастя?" вже на третій хвилині розмови.

Я розсміялась, сама не вірячи, що серйозно розглядаю цю пропозицію.

Навколо нас неспішно прогулювалися закохані пари, хтось обіймався на лавках, життя тривало — просте, красиве, без зайвого пафосу.

І раптом я подумала: а чому б і ні? Може, варто хоч раз у житті не будувати із себе Суперменеджера емоцій і спробувати бути просто — дівчиною, яка вміє фліртувати.

— Гаразд, — видихнула я. — Записуй мене на свої курси виживання.

— О, ти ще мені за це подякуєш, — підморгнула Ірина.

І хто знає? Може, у цьому божевільному плані й справді був якийсь сенс.

 <^о_о^>

"Іноді життя підкидає тобі не просто лимон — а цілий ящик кислих цитрусових з приміткою "Роби з цим, що хочеш"."

На наступний день недільного ранку я стояла перед доволі непримітною будівлею з вивіскою "Мистецтво Магнетизму" і думала: "Ну ось. А хтось в цей час їсть лукум у Кемері..."

Приміщення мало вигляд колишнього танцювального клубу, який пройшов кілька ребрендингів і нарешті перетворився на храм флірту та зваблення. Всередині пахло свіжопофарбованими стінами, дешевими освіжувачами повітря і нервовим передчуттям учасників. Стіни були завішані постерами на кшталт "Будь впевненою — і світ впаде до твоїх ніг!" або "Посмішка — твоя найсмертоносніша зброя!"