Глава 2. Tinder: привіт із дна

"Після двох днів у Tinder я зрозуміла: деяким людям терміново потрібне не побачення, а екзорцист."

Йшов другий день моєї блискуче провальної операції із гучною кодовою назвою:  
"П’ять побачень на тиждень або смерть у ніжних обіймах свого кота."

Я сиділа біля вікна, задумливо втупившись у яскраво-блакитне небо, де весна розцвітала так палко, ніби боролася за "Оскар" у номінації "Найкращий сезон року". Під вікнами стрибали горобці, ніби репетирували груповий флешмоб, дерева ніжно розгойдували гілки на легкому вітерці, а сусідський пес із завзяттям ганявся за своїм хвостом.

І от у всій цій ідилічній красі, я, тримаючи в руках телефон з Tinder'ом, де блищали повідомлення як новорічні гірлянди, з гіркою іронією думала:  
> "Всесвіте, ну що ж я тобі такого зробила? Чому мої романтичні амбіції розбиваються об твої підступні скелі реальності, як паперовий кораблик об айсберг 'Титаніка'?"

Результати другого дня були гідні запису в якісь Книги Антирекордів.

У моїй особистій статистиці Tinder'а на кінець дня було:  
- 27 заблокованих збочинців, кожен із яких вимагав від мене "інтимне портфоліо" у стилі "Натюрморт із відчаєм". Причому половина цих Ромео вирішила надсилати власні фото без жодного попередження: настільки дикі й абсурдні, що кожна нова світлина викликала в мене бажання не просто заблокувати їх, а ще й освятити телефон, обмотати його часником і відправити на карантин. Серйозно, там були кадри, після яких будь-який психотерапевт добровільно написав би заяву на підвищення окладу й щорічне безкоштовне спа для нервової системи.
- 31 невдаха з комплексами, які волали в чаті так драматично, що їх терміново потрібно було рятувати від самих себе, але я не маю диплома психолога, тож обмежилася стандартним жестом "Блок і бан".  
- 13 шахраїв та альфонсів, які так нахабно намагалися залізти в мій гаманець, що я навіть почала сумніватися, чи не роздаю я якісь флюїди "фінансова допомога без відмов". Причому троє настільки не соромилися, що прямим текстом пропонували свої "принади" за гроші, наче я шукала у Тіндері "куплю кавалера, недорого, без пробігу по Європі".

Ну от скажіть, за що мені все це?
Невже за те, що в дитинстві я надкусила всі цукерки з коробки і складала обгортки назад, роблячи вигляд, що нічого не сталося?

Мій геніальний план знайти справжнє кохання вигинався, кректав і летів під три чорти...

Але!
Десь у цьому зоопарку самотності таки трапились кілька нормальних кандидатів.  
Ну, принаймні, за першими ознаками:  
- Вони не просили фото моїх пальців ніг.  
- Вони не питали, чи маю я кредитку і чи легко передаю банківські дані.  
- Вони навіть будували речення з підметом і присудком, а це вже, погодьтесь, ознака майже вимирання у нинішньому світі.

З цими героями я призначила зустрічі на вихідні і молилася всім богам дейтингу, щоб вони не виявились потайними збирачами печаток з паспортів або фанатами теорій змови про пласких котів.

Взагалі, треба тут поставити крапку й нарешті трохи розповісти про себе, бо, як підказала мені моя найкраща подруга Іра (про неї ще окрема пісня буде, дочекайтесь, вона варта окремого психоделічного роману), головна героїня повинна бути об’ємна, а не плоска.

Тобто не якась там сіра маса типу "дівчина, яка любить каву і котів" (бо таких у Tinder більше, ніж зірок на небі), а справжня трьохвимірна особистість із мріями, тарганами в голові, алергією на токсичних людей і святим прагненням зберігати гідність навіть тоді, коли натрапляєш на співрозмовника з ніком "Пупсік777".

Отоже знайомтесь, та да да дам (ну або якось так - в цей час повинна звучати пафосно-епічна музика).

Я — Марина. Місцевий ураган ніжності, сарказму й кавоманії в одному компактному корпусі.
Волосся — русе, з характером: тобто зранку воно живе окремо від мене і приймає рішення самостійно — буде це зачіска "бездомний лев" чи "я заснула на будівництві".

Очі — карі, але в особливо драматичні моменти життя (наприклад, коли закінчується кава або не ловиться Wi-Fi) здаються чорнішими, ніж совість брокера з фінансової піраміди.

Фігура — скажімо так, я могла б бути моделлю... якщо б світові бренди нарешті почали шукати моделей формату "реальна людина, яка вміє їсти піцу о 23:47 ".

Захоплення маю благородні й різнопланові:

Читання книжок, де обов’язково має бути хтось з мітлою, магією або хоча б привидом бухгалтерії.

Перегляд мемів, причому в режимі марафону довжиною у вихідні.

Писання геніальних (або не дуже) постів у соцмережах, які лайкають в основному мама, дві подруги й загадковий акаунт з Туреччини.

Що люблю:

Каву, так сильно, що інколи думаю, чи не варто їй зробити пропозицію руки й серця.

Котів, особливо тих, що мають вигляд філософів на пенсії.

Вечори, коли не треба ні з ким говорити, а можна просто лежати в пледі, обмотавшись як шаурма, і мріяти про відпустку, якої все одно не буде.

Що не люблю:

Коли хтось говорить мені "усміхнись" без приводу. (Шановний, я не автомийка, щоб усміхатися за графіком!)