Кава під ялинкою
Частина 14
Наступного вечора вони знову зустрілися у Мирослава вдома. За вікном тихо падав сніг, а місто світили святкові лампочки, що відбивалися у вікнах. Ярина принесла із собою плед і невелику коробку печива.
— Схоже, ми зробимо традицією такі вечори, — усміхнулася вона, розкладаючи плед на підлозі.
— Я не проти, — відповів Мирослав, запалюючи свічки. — Це наш маленький світ.
Вони сиділи близько один до одного, обмінюючись поглядами та легкими дотиками рук. Кожен момент був наповнений ніжністю і довірою. Ярина відчула, як серце трохи тремтить від тепла і безпеки, а Мирослав, дивлячись на неї, розумів, що готовий ділити з нею будь-які миті.
— Знаєш, я не хочу, щоб це закінчувалося, — тихо сказала вона, тримаючи його руку.
— І я теж, — відповів він, ніжно притискаючи її до себе. — Нехай ці миті будуть нашими спогадами назавжди.
Вони обіймалися, сміялися, ділилися маленькими секретами і думками, відчуваючи, що довіра і ніжність між ними стає ще глибшою. Ці вечори закарбувалися в їхніх серцях як особливі, теплі та безтурботні моменти, які вони хотіли повторювати знову і знову.
#1272 в Сучасна проза
#724 в Молодіжна проза
Відредаговано: 01.01.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
