Частина 10

О 23:30 вони вийшли на балкон, щоб подивитися на місто, що світилися святковими вогнями. Повітря було морозним, а сніг тихо падав, створюючи відчуття казки.

— Дивись, скільки вогнів… — прошепотіла Ярина, тримаючись за поруччя балкону.

— Це ніби саме місто святкує разом із нами, — сказав Мирослав, підходячи ближче. Його рука обережно торкнулася її спини, а серце Ярини почало швидше битися.

Вони стояли поруч, дивлячись на феєрверки, що вибухали над дахами будинків. Кожен вибух кольору відбивався у їхніх очах, а серце наповнювалося неймовірним теплом.

— Міро… — Ярина обережно повернулася до нього, і її голос тремтів від хвилювання.

— Так? — тихо запитав він, дивлячись їй у очі.

Вони стояли дуже близько, і цей момент здавався вічним. Мирослав нахилився і ніжно поцілував її в щоку. Ярина відчула, як тепло розливається всередині, а серце трохи прискорило ритм.

— Тобі сподобався феєрверк? — усміхнувся він, намагаючись приховати власне хвилювання.

— Найкращий у моєму житті, — тихо сказала Ярина, дивлячись йому в очі.

Їхні руки переплелися, і вони стояли разом, відчуваючи, що новий рік розпочався з особливих почуттів. Сніг тихо падав, місто сяяло вогнями, і ніщо не могло порушити відчуття повної гармонії та радості.

— Обіцяємо один одному, що цей рік буде особливим? — спитала Ярина, притискаючись до нього.

— Домовилися, — відповів Мирослав, обережно обіймаючи її.

Того вечора вони зрозуміли, що разом можуть пройти через будь-які хвилювання і радощі, що початок нового року став початком нової, справжньої історії для обох.