Частина 8

Наступного дня вони зустрілися вранці, озброєні мукою, формочками для печива і святковим настроєм. Кухня Мирослава наповнилася запахом кориці, імбиру і меду.

— Ти вже готова до найсолодшого виклику року? — жартома запитав він, посипаючи стіл борошном.

— Абсолютно, — відповіла Ярина, сміючись, і легенько вдарила його рукою по плечу, залишивши слід борошна.

Вони разом місили тісто, сміялися, коли воно липло до пальців, і використовували формочки у вигляді зірок, сердець та ялинок. Кожен ковток гарячого шоколаду робив процес ще затишнішим і приємнішим.

— Схоже, наші серця залишилися у печиві, — жартувала Ярина, дивлячись на тісто, яке вони ліпили разом.

— Точно! — відповів Мирослав, спостерігаючи, як вона обережно кладе фігурки на деко.

Поки печиво пеклося, вони обговорювали плани на Новий рік, підбирали подарунки один одному і згадували найкумедніші моменти їхніх прогулянок. Кожен дотик, кожен погляд і сміх створювали відчуття близькості і тепла, немов у них вже була своя маленька святкова традиція.

Коли печиво зпеклося, вони сиділи поруч, смакуючи його і пили гарячий шоколад, відчуваючи, що святкові дні разом можуть бути ще чарівнішими, ніж вони собі уявляли.

— Можемо зробити це нашою щорічною традицією? — тихо спитала Ярина, підставляючи печиво до його чашки.

— Домовилися, — відповів він, тримаючи її руку, і усвідомив, що разом їм тепло навіть у найхолодніші дні.