Частина 5

Наступні кілька днів Ярина і Мирослав проводили разом багато часу. Прогулянки містом, катки, кафе, святкові ярмарки - усе це робило їхні будні теплими і яскравими. Але одного вечора Ярина помітила, що Мирослав трохи відсторонений. Він не посміхався так широко, як зазвичай, і часто відволікався на телефон.

— Міро… ти чомусь сьогодні сумний, - обережно сказала вона, тримаючи його за руку під час прогулянки серед гірлянд.

— Ні, це не те… просто я думаю про подарунки для родини, - відповів він, але Ярина помітила легкий сум у його очах.

Її серце трохи стиснулося: маленькі ревнощі, незначні і водночас неприємні, з’явилися відчутно. Вона почала трохи перебільшувати в думках: «Може, він більше думає про інших, ніж про мене?»

— Тобі потрібна допомога з подарунками? - спитала вона, намагаючись приховати тривогу.

— Може й так… А ти допоможеш мені вибрати щось для сестри? — Мирослав намагався посміхнутися, але його очі видавали легкий стрес.

Вони зайшли до невеликого магазину, розглядаючи сувеніри та дрібні подарунки. Ярина відчула, що ревнощі поступово відступають, замінюючись теплом і турботою. Вони жартували, сміялися, обговорювали дрібниці, і серце Ярини знову наповнилося довірою.

Коли вони вийшли на вулицю, сніг тихо падав, і Ярина під руку з Мирославом відчула, що навіть маленькі хвилювання можна подолати разом.

— Ти для мене дуже важливий, — прошепотіла вона, дивлячись на його обличчя у світлі гірлянд.

— І ти для мене, — відповів він, притискаючи її руку до своєї.