Глава 7

—     Давиде, куди ми їдемо? — Нервово допитувалася Яна.

—     Мила, не нервуй, це приємний сюрприз. — Заспокоював Давид, увімкнувши поворот, повернув в елітний квартал.

Зітхнула, не знала, що думати. Юнак запевняв, що на неї чекає сюрприз, але це чомусь не дозволяло розслабитися. Шалено нервувала, та більше не сказала ні слова. Лише коли юнак пригальмував, під великими, красивими воротами розкішного маєтку, занервувала ще більше. Напружено глянувши на Давида, запитала.

—     Хто тут живе? До кого ми приїхали?

—     Яно, мила моя! — З ніжністю глянув на дівчину й взявши пульт з панелі, відчинив ворота.

Яна розгублено кліпнула очима, пульт помітила лише тепер. Не зовсім розуміла, що відбувається.

—     Ласкаво прошу, додому! — Вдоволено посміхнувся Давид та в’їхав у красивий двір.

Коли машина зупинилася, Яна вийшла з салону, розглядаючи все довкола, краса та розкіш вражала. Оглянулася, Давид вже стояв поруч.

—     Яно, це все наше. Заради цього всього, я старався останні пів року. Я підписав три контракти з трьома відомими брендами, і тепер у нас уже не фірма, а престижна компанія. — Видихнув, адже говорив на емоціях. — Ніяких нічних рейсів не було. Я мовчав, бо хотів зробити тобі сюрприз, але три місяці тому дещо пішло не так, і я мусив працювати посилено. — Кліпнув очима. — Освідчуватися тобі я мав у нашому будинку, але... — Замовк.

Сльози знову забриніли в очах Яни. Не могла збагнути його таємничості та такого вчинку.

—     Давиде, але чому ти мовчав? Навіщо все приховував? Ти ж міг все розповісти, і я б все зрозуміла. Підтримала і можливо навіть допомогла.

Давид пригорнув її до себе, й почав пояснювати.

—     Яно, твоя мама, завжди казала, що я тобі не пара...

—     Давиде, ти не нормальний?!! — Ошелешено запитала. — Я не слухала свою маму. Мені потрібен ти. Розумієш?!! — З відчаєм дивилася в його очі, жаль за скоєне обпалював середину. Змахнула сльози. Як прикро перед ним. «Нащо була та кава, о півночі з Іллею? Якби ж Давид сказав правду?» Вона б допомагала йому залюбки, і не наробила б дурниць.

—     Давиде! — Зірвано прошепотіла. Обвила його шию руками. — Пробач мені, благаю!

—     Ти теж мені пробач! — Прошепотів юнак, заглядаючи в її очі. — Не хвилюйся, тепер у нас все буде добре. — Припав палким поцілунком до вуст Яни.

                                               Кінець.