Глава 3

За чверть до півночі, пискнули гальма під під’їздом. Яна стрімголов кинулася з помешкання. «Це Ілля.»

З божевільним хвилюванням стрибнула в салон, й одразу потонула в міцних чоловічих обіймах. Все на світі перестало існувати, і Давид в тому числі.

—     Моя солодка дівчинко, як же я скучив за тобою. — Красивим басом шепотів Ілля.

Закрила очі від задоволення. Його парфум п’янив, а присутність зводила з розуму.

—     Ілле! — Ніжно прошепотіла. — Я теж скучила.

Гарячий, вимогливий поцілунок, дурманив свідомість. Після нього чоловік відпустив Яну, хрипко пробасивши.

—     Поїхали. Ми ще встигнемо на каву о півночі.

Лиш задоволено посміхнулася, дивилась на цього впевненого у собі чоловіка, зі завмиранням на серці.

До півночі, встигли до улюбленого ресторану просто неба.

Гаряча кава, ще теплі круасани, всипане зорями небо, приглушене світло закладу, та спокійна музика, — романтика.

Кожна мить поруч з Іллею, здавалася неповторною. Він не скупився на комплементи, буквально засипав ними Яну. Тонула у цій романтичній ніжності, і ні краплі не шкодувала, що зараз поруч з цим чоловіком. Навіть совість забилася у дальній куток душі, й здалася сірою на тлі цих феєричних відчуттів. Ілля дарував Яні казку, якої їй не вистачало поруч з Давидом.

Чоловік запросив на танець. Танцювали в міцних обіймах одне одного, Ілля шепотів ніжності.

—     Ти сама чарівність! Моє кохане дівча! Як я жив раніше без тебе?

Ну як від цього, не втратити здоровий глузд. Таких слів ніколи не чула від Давида. Він казав, що вона потрібна йому, але на фоні комплементів Іллі, це виглядало скупо.

Ілля особливий. Він теж, за його словами, важко працював, але часу для Яни не шкодував, чим і привабив. Знову і знову порівнювала його з Давидом, та розуміла, що хоче залишитись з Іллею.

Розуміла, що закохується в його харизматичність та неординарність. Чомусь вірила, що лише з ним, буде по справжньому щасливою.