Глава 23. Сукня

АНЯ.

Сиділа на підлозі на сумці з під ялинки та чухала Луїса, який весь час тут мирно собі дрімав. Думала час виходити чи ще ні.

Як відкрилися двері й на підлогу поставилися чашка з капучино й тарілка з улюбленим тістечком. Їх обережно посунули та тихо зачинили двері.

Я тільки розреготалася з цього. Добре вони мене знають. Вирішили нагодувати, щоб задобрити.

Підлабузники.

Богдана я передумала звільняти, але його вчинок ще стояв перед очима.

Я зовсім не знаю, що робити і як пережити цю ситуацію. Але ховатися в коморі не варіант.

В мене сьогодні купа справ ще.

І є одна маленька проблема. У мене немає жодної відповідної на завтра сукні. Щоб ідеально вписалася в тематику та не було занадто.

Тож до справ додається шопінг, як не крути. Але є одна особа, яка мені в цьому допоможе.

— Ліля, привіт!

Подзвонила я подрузі й не чекаючи, почала:

— Ти мені сьогодні терміново потрібна. Як і сукня на завтра. А що треба я не знаю.

— І тобі привіт! — почула я усмішку на тому кінці. — Сукня це просто, приїжджай до мене чи поїдемо на шопінг? — запитала Ліля.

— Якщо можна уникнути шопінгу, то я до тебе, — видихнула з полегшенням. — заодно й розповім про жах, що ледь не стався зранку.

— Сподіваюся, що всі живі? — з тривогою запитала Ліля.

— Живі та цілі, але нерви мені сьогодні поробили.

— Тоді чекаю ввечері. Цьом, — і вона скинула слухавку.

А я не барячись зібрала посуд та пішла просити вибачення перед своїми працівниками.

А далі офіс, потім до Лілі й сподіваюся, що додому я повернуся не о півночі.

До Максима вже заскочила після перевірки зала та узгодження останніх деталей з координатором.

Завтра будуть останні штрихи у вигляді сервірування столів, повністю запалених вогників, та особливого світла.

Мріючи про кружляння у танці під живу музику. Зайшла до Максима та так і завмерла на порозі.

Неочікувана зміна у вигляді великого фікуса збила мене з пантелику.

— Мій містер сірість, вирішив змінитися? — запитала я з посмішкою підходячи ближче до Максима.

— Хм, — простягнув він підводячись мені на зустріч. — Цей місяць я тільки й роблю, що змінюю все довкола, — беручи мене у свої обійми сказав він. А потім нахилився та обпік мої губи цілунком. 

— Про що думала коли заходила? В тебе був такий мрійливий вираз обличчя, — дивлячись прямо мені в очі запитав мій вікінг.

А я намагалася зібрати свої збуджені думки до купи, після поцілунків.

— Про те що завтра буде магічно танцювати у залі, там таке світло.

— Тоді завтра наш вечір танців, — посміхаючись відповів Максим.

— Я сьогодні до Лілі поїду по сукню. А завтра зранку хочу заїхати на квартиру деякі речі забрати на вечір, — поділилася планами.

— Я ввечері тебе заберу, домовилися. Зараз відвезти? З роботою, майже закінчив.

— Та... — я не встигла договорити, як нас перервала Рита з терміновими документами і якимись правками по проєкту.

Помахавши бувай Максимові я вислизнула із кабінету й вже побудувала свій шлях до подруги.

Ліля зустріла мене на порозі квартири з сукнею на вішакові. Демонструючи всю красу темно фіолетового шовку.

Плаття було в японському стилі з комірцем стійкою, короткими рукавами, що прикривали плечі. Ряд маленьких чорних перлинок йшов від комірця до грудей. А сама сукня була прикрашена тендітною вишивкою, що показувала квитки та павичів. Нитки були підібрані в кольорі тканини їх можна було розгледіти на світлі.

— Лілю, звідки така краса? — запитала я знімаючи верхній одяг. А сама не могла відірвати погляд від плаття. Мені вже кортіло його приміряти й відчути ту особливу прохолоду шовку.

— Тобі скажи, ще потім мої секретні місця дізнаєшся, — усміхнулася подруга. — А взагалі воно в мене давно, нагоди не було ніде вигуляти його. І ось воно дочекалося. Не стій на порозі, я вже хочу тебе в ньому побачити, — Ліля передала мені сукню і неочікувано попхала у бік спальні.

Я тільки розсміялася з її дій.

Дивилася в дзеркало й не вірила, що то я. Шовк ніби друга шкіра, обтягнув фігуру. Підкреслюючи вигини талії, та груди. Донизу сукня розходилася вільною спідницею, ховаючи розріз, що був ледь вище середини стегна.

Але сіло плаття неймовірно. Крутилася біля дзеркала й розуміла, яка зачіска тут буде ліпше за все.

Кинулася до сумки та знайшла мідню шпильку для волосся з темним каменем зверху. Й змайструвала, щось подібне до мушлі, випустивши пасмо волосся в обличчя. Додати завтра стрілки до макіяжа і буде зовсім ідеально. Й мої босоніжки шпильки.

Настане їх зоряний час. Посміхаючись я вийшла до Лілі, демонструючи їй себе.

— Це неймовірно. Вона немов на тебе шита, — роздивляючись мене промовила подруга.