*маленький секрет про ці історії***

Цікаві були історії, правда?

І мабуть, трохи не схожі на те, що я писала раніше.

Але насправді вони значно старші за більшість моїх книжок.

Перші з них почали збиратися ще у 2014 році. Під час навчання, а потім через роботу, я багато їздила Україною, автобусами, електричками, іноді з попутниками через BlaBlaCar. Дороги були різні, люди теж.

Як це буває, ми говорили про погоду, про те, куди їдемо, чому автобус знову запізнюється або скільки ще лишилося до потрібної зупинки. А потім якимось дивом за кілька годин дороги я вже знала, кого вона колись кохала, чому не вийшла за нього заміж, як зустріла чоловіка, з яким прожила пів життя, або чому одного дня зібрала речі й почала все спочатку.

Ми виходили на різних зупинках і більше ніколи не бачилися.

А їхні історії їхали зі мною далі.

Я тримала їх у голові, а вдома потроху записувала в старий зошит у клітинку. Щось лишалося одним абзацом. Щось — кількома сторінками. Десь я пам’ятала тільки одну фразу, сказану мені в електричці багато років тому.

Звісно, за цей час історії змінилися. Я додумувала, переставляла, вигадувала те, чого не знала, змінювала обставини й імена.

Імена — особливо. :)

Але щоразу, коли я згадую тих жінок, десь усередині досі шкварчить і тліє маленька вуглинка.

Бо вони були зовсім різні. Молодші й старші. Заміжні й самотні. Сміливі, дивні, серйозні, смішні. Хтось розповідав про кохання й реготав, хтось дивився у вікно, поки говорив.

І після всіх цих років я здається, винесла з їхніх історій одну дуже просту річ.

Кохання існує.

Йому байдуже, хто ти, скільки тобі років і на якій зупинці ти думала, що для тебе вже все закінчилося.

Іноді воно просто сідає поруч... і далі ви їдете не підозрюючи що буде далі.....