Розділ 1:Кава та демонічний пафос

Музика в навушниках обірвалася на середині такту. Навіть не вимкнулася — просто захлинулася коротким статичним шипінням, яке неприємно різануло по вухах.

Я роздратовано смикнула плечем, не відриваючи погляду від столітньої мініатюри XVII століття. Мої пальці, що стискали тонкий реставраційний скальпель, завмерли за міліметр від крихкого шару потемнілого лаку.

— Тільки не інтернет, — пробурмотіла я собі під ніс, знімаючи навушники. — Тільки не сьогодні.

Навколо запала тиша. Така абсолютна, вакуумна й неприродна, наче хтось одним рухом руки вимкнув фоновий звук усього мегаполісу. За вікном моєї затишної підвальної майстерні щоночі гуло галасливе місто: шелестіли шини по мокрому асфальту, кричали нетверезі компанії біля пабу на розі, вили сирени. Тепер усе зникло. Залишився тільки шурхіт мого власного дихання.

А потім світлодіодна стрічка над робочим столом моргнула. Раз, другий. Почала тріщати, наче всередині плавилися тонкі дроти.

Я повільно відклала скальпель для реставрації, намагаючись, щоб пальці не тремтіли. Музика в навушниках затихла, за вікном наче вимкнули звук усього міста, а повітря в майстерні за секунду стало таким густим, що його важко було вдихнути. Пахло озоном і якимось дуже дорогим, терпким парфумом із нотами сандалу.

З тіні біля дверей матеріалізувався чоловік. Ну як чоловік — на вигляд чистий секс із обкладинки журналу: ідеальний темно-сірий костюм, розстебнутий комір сорочки, хаотичні темні пасма. Але я дивилася не на обличчя.Навколо цього хлопця вирувала потойбічна аура кольору грозового неба з золотими іскрами, а в моїй голові цей візуальний ряд віддавався низьким, вібруючим басом віолончелі.

Він зробив крок уперед, і підлогові дошки під його туфлями покрилися тонкою памороззю.

— Ти взяла те, що належить мені, смертна, — його голос прозвучав настільки оксамитово й глибоко, що в мене всередині все мимоволі стиснулося. — І ти навіть не уявляєш, яку ціну доведеться заплатити.

Я глибоко вдихнула, підперла підборіддя рукою і постаралася втримати свій фірмовий спокій.

Коліна хотіли перетворитися на желе, але я сильніше стисла зуби. Переді мною стояв абсолютно незнайомий чоловік, який поводився так, ніби володів цим світом. Грабіжник? Божевільний мажор?Та що це за Гаррі Поттер..?Хто б це не був, мій страх тільки розпалив би його. Найнадійніший захист, якому мене навчило життя — увімкнути щит із повного прагматизму та ігнору.

Я глибоко вдихнула крижане повітря, змушуючи свій голос звучати рівно, трохи втомлено, наче переді мною стояв не нічний кошмар, а просто набридливий клієнт.

— По-перше, шановний, у мене від ваших спецефектів кава замерзла. По-друге, за проводку в цій орендованій студії я платити не збираюся, вона й так ледве дихала. Сядьте, будь ласка, на стілець і перестаньте фонити цим дешевим театральним пафосом. У мене від вашої появи вже виски тисне.

Чоловік завмер. Його ідеально відрепетирована поява, яка, за всіма канонами містики, мала б закінчитися моїми сльозами й благаннями про пощаду, щойно з тріском розбилася об мою награну побутову буденність.

— Що ти сказала? — перепитав він, ступивши ще на крок ближче. Повітря навколо нього буквально вібрувало.

— Я кажу: ви мені антикварний робочий стіл зіпсуєте своїм холодом, — я кивнула на поліровану поверхню, хоча всередині все кричало диким голосом: «Тікай через вікно, дурепо!» — Якщо ви по картину, вона висохне тільки в четвер, лак ще береться до пальців. Якщо грабувати — гроші на картці, готівки тут немає.

Він підійшов впритул, нависаючи над моїм столом і перекриваючи собою єдине джерело світла з вулиці. Його зіниці на долю секунди знову звузилися в тонкі вертикальні щілинки, як у змії. Я злякано моргнула, і все повернулося в норму. «Точно здалося. Прокляті лампи й зорова перевтома», — запевняла я себе, хоча моє серце вже готове було пробить грудну клітку.

— Я демон, дівчино, — тихо, майже інтимно промовив він, нахиляючись так близько, що я відчула жар, який суперечливо виходив від його тіла. — Я не грабую. Я забираю душі.

— Прекрасно, — я змусила себе посміхнутися, хоча губи ледь слухалися. — А я реставраторка. Я заробляю тим, що відмиваю бруд із чужих реліквій. Так що ми з вами десь колеги за фахом. Каву будете? Тільки її треба підігріти, ви її щойно вбили своїм персональним клімат-контролем.

Він повільно простягнув руку. Його довгі, аристократичні й лякаюче ідеальні пальці завмерли за міліметр від мого підборіддя. Шкіра незнайомця дихала таким божевільним, пекучим жаром, що повітря між нами почало тріщати, як під високою напругою. Він явно хотів мене провчити. Зламати цю мою вимучену, фальшиву стійкість, змусити тремтіти й падати на коліна, як це робили всі інші.

Він торкнувся мого обличчя.

І в ту ж секунду мій вигаданий раціональний світ остаточно й безповоротно розлетівся на шматки, а захисна маска сповзла, оголюючи все те безумство, яке миттєво спалахнуло між нами.

Усередині черепної коробки наче вибухнула супернова. Увесь мій сарказм, ретельно вибудована байдужість і логічні пояснення про «перевтому» випарувалися за частку секунди. Я судорожно вхопила ротом повітря, а мої пальці намертво, до білих кісточок, вчепилися в край столу. Це було єдине, що утримувало мене від падіння.

Зона його дотику на моїй щоці палала чистим, концентрованим вогнем. Ця хвиля дикого, нелюдського тепла різко прокотилася вниз по шиї, вдарила в ключиці й гарячою сумішшю розлилася внизу живота, змушуючи тіло здригнутися від нестерпної, раптової млості. Перед очима все попливло: стіни майстерні розчинилися, поступившись місцем шаленому вихору зі сліпучого золота, смарагдового неону та глибокої, бездонної темряви. У вухах замість тиші зазвучав такий потужний, вібруючий бас, що серце миттєво підлаштувалося під його божевільний, рваний ритм.

Це не було галюцинацією. Ніякі хімікати не могли змусити людське тіло так реагувати на простий дотик.

Але чоловік теж сіпнувся. Його пальці, щойно вони торкнулися моєї шкіри, судорожно стиснулися на моєму підборідді, фіксуючи моє обличчя. Його зіниці розширилися, за лічені секунди затопивши всю золоту райдужку суцільною, непроглядною чорнотою. Він не прибрав руку. Навпаки, він затамував подих, наче його щойно вдарило струмом.