Розділ 8

Ранок почався підозріло добре. Марта зрозуміла це ще дорогою до пекарні. Настрій був легким, і це саме по собі викликало підозри. Особливо після вчорашнього вечора, який уперто повертався в пам'ять окремими уривками. Вона згадувала його руки поверх своїх, ту незручну близькість, що виникла між ними на кілька секунд, і те, як швидко Кассіан відступив. Щоразу, коли ця сцена спливала в голові, їй хотілося усміхнутися.

Кассіан уже був у пекарні. Він стояв біля кавомашини з чашкою в руках і дивився у вікно. На перший погляд усе виглядало звично, але вже через кілька хвилин Марта зрозуміла, що щось змінилося. Він був таким самим ввічливим, таким самим спокійним, але ніби став трохи далі. Наче між ними знову з'явилася невидима дистанція, яка ще вчора майже зникла.

Вона намагалася не думати про це й швидко занурилася в роботу. Ранок минув у звичній метушні. Замовлення, покупці, постачальники, телефонні дзвінки. Кассіан допомагав, носив коробки, лагодив дрібниці, які постійно ламалися в пекарні, і майже не відволікався на розмови. Лише інколи Марта помічала, що його погляд затримується на вулиці трохи довше, ніж потрібно.

Близько полудня над дверима дзенькнув дзвіночок. Піднявши голову, Марта одразу впізнала чоловіка, який запросив її на вечерю.

— Сподіваюся, я не надто рано? — усміхнувся він.

— Для людини, яка прийшла по відповідь, ви напрочуд терплячий.

— Я вирішив дати вам час подумати.

— Щедро з вашого боку.

Розмова швидко стала легкою й невимушеною. Чоловік жартував, Марта сміялася, а Кассіан мовчки працював за кілька метрів від них. З боку це виглядало майже комічно. Ще кілька днів тому він готовий був бачити в кожному клієнтові потенційного викрадача, а тепер просто робив вигляд, що його нічого не цікавить.

Потім чоловік глянув на Кассіана. Марта цього навіть не помітила. Та й навряд чи хтось інший звернув би увагу. Погляд тривав лише мить, але інтуіція професійного найманця змусила його насторожитись.

Чоловік не дивився йому в очі й не розглядав обличчя. Його погляд швидко ковзнув по руках, дверях за спиною, вікнах і проходу між столами, після чого він так само спокійно повернувся до розмови з Мартою.

Кассіан знав цю звичку. Колись вона врятувала йому життя не один раз. Зайшовши в приміщення, він спершу дивився не на людей. На двері. На вікна. На речі, які могли знадобитися, якщо щось піде не так. Саме тому він помітив цей погляд.

До цього моменту все було просто. Настирливий залицяльник. Ревнощі. Роздратування. Нічого такого, чого не можна пояснити, навіть, якщо йому вперто не хотілось самому собі в цьому зізнаватись. Тепер прості пояснення закінчилися.

— Думаю, я погоджуся на вечерю, — сказала Марта.

Чоловік усміхнувся й подякував, але Кассіан уже майже не слухав розмову. Частина його свідомості залишалася тут, у пекарні, а інша вже почала працювати. Так само, як у ті часи, про які він прагнув забути хоть на мить. 

Коли відвідувач пішов, Марта ще довго усміхалася. Вона жартувала, згадувала окремі фрази з розмови й навіть кілька разів намагалася втягнути в неї Кассіана. Той відповідав коротко й без особливого ентузіазму. Марта швидко знайшла цьому пояснення. Ревнощі. Після всього, що відбувалося останніми днями, версія здавалася майже очевидною.

Проблема була в тому, що Кассіан уже не думав ні про вечерю, ні про запрошення, ні про чоловіка те, що було напередодні. Його хвилювали зовсім інші речі.

Поки Марта працювала з клієнтами, Кассіан забрав чашку, з якої пив чоловік. Коли виносив сміття, запам'ятав номер його автомобіля. А до вечора вже знав, які камери виходять на вулицю перед пекарнею.

Він навіть не замислювався над цим. Просто робив те, що звик робити колись. Усе виходило так, наче нічого не змінилося. Наче не було останніх місяців, пекарні, круасанів і суперечок через рецепти. Наче Пес №27 нікуди не зникав. Просто сховався та мовчав до того моменту, поки знову не знадобився.

Увечері Марта все ж не витримала й запитала, що сталося. Кассіан відповів звичне «нічого», і цього разу вона навіть не стала сперечатися. Звісно ж, не повірила, але після кількох невдалих спроб витягнути з нього бодай щось просто здалася.

У голові й без того було достатньо думок. Запрошення на вечерю. Чоловік, який їй подобався значно менше, ніж мав би. Учорашній вечір. І той момент на кухні, який вона ніяк не могла викинуит з голови, тому зрештою Марта вирішила, що проблема в ревнощах. Пояснення було простим і цілком вкладалося в картину останніх кількох днів. Вона навіть не здогадувалася, наскільки сильно помиляється.