Розділ 7

До ламінування тіста дійшли майже через годину. Саме тоді Марта помітила зміни. До цього Кассіан був просто дратівливим перфекціоністом, який сперечався через кожен грам масла, але тепер він майже не говорив. Стояв біля столу й працював без вагань, ніби руки знали послідовність дій краще за голову.

Він розкачував тісто, складав його, повертав і знову брався за качалку. Марта спершу не звертала на це особливої уваги. У неї вистачало власної роботи. Але раз за разом її погляд повертався до столу, за яким стояв Кассіан.

Дивно було бачити його таким. Ще годину тому він сперечався з нею через рецепт і поводив себе так, ніби неправильна кількість масла могла спричинити міжнародну кризу, а от тепер просто мовчки займався тістом, не ставлячи звичаних саркастичних запитань і не коментуючи кожну дрібницю.

Марта затримала погляд на його руках. Великі, трохи загрубілі, з кількома старими шрамами на пальцях. Вони рухалися впевнено й обережно водночас. Тісто не рвалося, не прилипало, не втрачало форму. І це чомусь зовсім не складалось в її голові в картинку про людину, яка носила зброю явно частіше, ніж простий домашній кухонний фартух.

Коли Кассіан узяв ніж, Марта сама не зрозуміла, чому звернула на це увагу. На кухні ножі були звичайною річчю, але щось саме зараз у його русі змусило її затримати погляд.

Він просто взяв ніж і почав працювати. Лезо ковзнуло по тісту раз, потім ще раз. На столі один за одним з'являлися трикутники для круасанів.

Марта підійшла ближче й узяла два сусідні шматки. Приклала один до одного. Однакові. Вона перевірила ще кілька, очікуючи побачити хоча б невелику різницю, але результат був тим самим. Абсолютно ідентичні, ніби їх не людина щойно різала, а добротна промислова машина. Хіба не чудасія?

Кассіан тим часом спокійно різав далі. Навіть не зупинявся, щоб перевірити себе, наче зовсім не сумнівався в тому, що робить і як робить. 

— Ти що, лінійку десь заховав? — пробурмотіла вона собі під ніс.

Кассіан навіть не глянув у її бік.

Марта поклала шматки тіста назад на стіл і ще раз подивилася на рівні трикутники. Останнім часом вона надто часто забувала, ким він був до того, як з'явився в її житті, але час від часу з'являлися такі моменти. Нічого особливого на перший погляд. Рух руки, те як він тримає ніж і точність з якою робить усі побутові справи.

І тоді вона згадувала, що Кассіан заробляв на життя зовсім не круасанами. І щоразу, коли Марта помічала чергову таку дрібницю, всередині ворушилося неприємне відчуття. Наче на мить вона бачила не чоловіка в борошні та фартуху, а когось іншого. Когось більш небезпечного. Хижака, який тільки вдава із себе травоїдного. 

— Ти точно ніколи не працював у пекарні?

— Ні.

Кассіан продовжив різати тісто.

— Мене багато чого навчали.

Сказано це було спокійно, без натяку на жарт. Марта відкрила рота, збираючись запитати ще щось, але передумала, бо раптом зрозуміла, що насправді не хоче знати відповідь. Не хоче дізнаватися, де саме люди вчаться так поводитися з ножем і звідки береться ця звичка все робити настільки точно, тому просто повернулася до роботи, наче цієї розмови взагалі не було.

Марта ще раз глянула на його руки й на мить згадала ту ніч, коли вперше побачила зброю. Ті самі пальці, ті самі впевнені рухи. Тільки тоді він тримав у руках зовсім не ніж для тіста. Спогад промайнув швидко, але залишив по собі неприємний осад. Від думок її відволік незадоволений голос Кассіана.

— Неправильно.

— Що неправильно?

— Ти неправильно загортаєш круасан.

— Кассіан.

— Що?

— Я власниця пекарні.

— І що?

— Це моя територія.

— Тому я й намагаюся її врятувати.

Марта обурено втупилася в нього.

— Ти неможливий.

— Зате правий.

— Ненавиджу тебе.

— Ні.

— Ні?

— Ненавиділа б, якби я дозволив тобі це спекти.

Вона засміялася проти власної волі.

— У тебе завжди така непристойно висока думка про себе?

— Дякую.

— Це не комплімент.

— Запізно.

Він обійшов стіл і став позаду неї. Марта відчула його присутність ще до того, як він торкнувся її рук.

— Ось так.

Його долоні лягли поверх її і легко спрямували рух. Кассіан майже одразу прибрав руки, а Марта несподівано для себе помітила, що шкодує про це.

— Бачиш? — тихо запитав він.

— Мгм.

— Марто.

— Що?

— Ти мене не слухаєш.

— Слухаю.

— Брешеш.

Вона повернула голову занадто пізно зрозумівши, наскільки близько він стоїть. Між ними залишалося кілька сантиметрів. Марта бачила кожну темну вію, кожну дрібну лінію біля очей.

Кассіан дивився на неї мовчки, а потім його погляд опустився до її губ. За мить він зробив крок назад і знову взявся до роботи. Настільки швидко, що Марта навіть розгубилася. Вона подивилася на Кассіана, потім на тісто, потім знову на Кассіана. Схоже, хтось щойно знітився і ця думка несподівано покращила їй настрій.

— Треба розігріти духовку.

Голос звучав майже звично. Майже.

— Так.

Вони обоє вдали, що нічого не сталося. Коли круасани нарешті опинилися в духовці, кухня наповнилася запахом масла й теплого тіста. На якийсь час усе стало напрочуд звичайним. Вони закінчили роботу, більше не сперечалися через рецепт, а таймер рівномірно відраховував хвилини до готовності випічки. 

Коли круасани опинилися в духовці, Марта нарешті дозволила собі перепочити. Саме тоді вона помітила, що Кассіан раз по раз поглядає на двері і зрозуміла, що він робить це не просто так.