Розділ 5

Кассіан звернув увагу на дивного чоловіка лише тому, що той почав з'являтися надто регулярно. Спочатку в цьому не було нічого дивного. У пекарні вистачало постійних клієнтів. Люди швидко звикали до хорошої кави, свіжої випічки й Марти, яка пам'ятала половину їхніх замовлень краще них самих.

Цей же чоловік приходив майже щодня. Завжди приблизно в один і той самий час. Замовляв подвійне еспресо без цукру, займав столик біля вікна й сидів явно набагато довше, ніж було потрібно, щоб випити ту нещасну філіжанку кави.

Проблема полягала в тому, що чоловік майже не дивився в телефон, не читав книжок і не працював за ноутбуком, як більшість людей, які проводили тут по годині. Натомість його увага раз у раз поверталася до Марти. Саме це й почало дратувати. Можливо не настільки, щоб він готовий був це визнати, але він його точно дратував.

Кассіан стояв біля стелажа з коробками для тортів і спостерігав, як Марта сміється над черговим жартом клієнта. Нічого особливого в розмові не було. Якби хтось попросив переказати її зміст, він навряд чи зміг би це зробити. Погода, кава та якась дурня про парковки в центрі міста.  Розмова була абсолютно звичайною. Саме тому Кассіан не міг зрозуміти, чому продовжує звертати на неї увагу.

Він зайнявся поставкою, розклав частину коробок і лише тоді помітив, що знову дивиться в бік каси. Марта все ще розмовляла з клієнтом. Через кілька хвилин він повторив це знову. І ще раз. На четвертому чи п'ятому погляді Кассіан роздратовано поставив коробку на стіл. Проблема була не в чоловікові. Він взагалі не розумів чому почав рахувати ці погляди.

— Усе добре? — запитала Марта.

— Так.

— Бідна коробка.

— Вона виживе.

Марта примружилася, потім перевела погляд на клієнта біля вікна, а потім на Кассіана і усміхнулася. Кассіан тихо вилаявся про себе. Він перевів погляд на чоловіка біля каси. Той саме простягнув Марті якусь візитку. Марта засміялася. Кассіан стиснув щелепу. Чому? Він сам не знав.

Чоловік був проблемою саме тому, що не був проблемою. Ввічливий. Спокійний. З почуттям гумору.  Навіть Кассіану довелося визнати, що той справляє цілком приємне враження. Було б значно простіше, якби він виявився ідіотом.

Наступного дня чоловік знову з'явився близько одинадцятої. Марта побачила його ще від дверей і усміхнулася. Кассіан одразу ж сказав собі, що в цьому немає нічого особливого, але буквально через секунду чашка в його руці зустрілася зі стійкою значно голосніше, ніж планувалося.

— Мені вже почати хвилюватися?

— Через що?

— Через те, як уважно ти дивишся на мого клієнта.

Кассіан відірвав погляд від коробки.

— Я не дивлюся.

— Ага.

— Не дивлюся.

— Добре.

Марта помовчала секунду.

— Тоді чому ти знаєш, що він замовляє подвійне еспресо без цукру?

— Марто.

— Що?

— Зупинись.

— Я ще навіть нічого не починала.

Марта подивилася на нього, потім перевела погляд на чоловіка біля вікна, а потім знову на нього і на її обличчі повільно з'явилася усмішка.

— О ні.

Кассіан насторожився.

— Що?

— Нічого.

— Марта.

— Просто в голову прийшла одна дуже маленька і дуже смішна думка.

Це вже звучало небезпечно.

— Яка?

Вона схрестила руки на грудях.

— Невже тебе дратує, що я приділяю йому стільки уваги?

— Ні.

Відповідь прозвучала надто швидко. Марта кліпнула і усміхнулася ще ширше.

— О.

— Що "о"?

— Нічого.

— Марта.

— Та ні. Просто...

Вона замовкла, ніби справді намагалася стриматися, але не допомогло.

— Кассіане, ти часом не ревнуєш?

Він подивився на неї так, ніби вона щойно запропонувала підпалити пекарню заради експерименту.

— Що?

— От і я так подумала.

— Це маячня.

— Звісно.

— Марта.

— Мовчу.

— Марта.

— Уже мовчу.

Вона ще кілька секунд героїчно боролася з усмішкою, але згодом здалася й пішла до каси. Кассіан дивився їй услід. Ревнує. Хто? Він? Яка неймовірна дурня. Із усіх можливих пояснень того, що відбувалося останні кілька днів, це було настільки безглузде, що він навіть не збирався його розглядати, але чому ж тоді воно вперто не виходило з голови.

До обіду історія з клієнтом мала б уже вилетіти в Кассіана з голови, але чомусь вперто продовжувала десь на підкорках. Він саме переносив чистий посуд на кухню, коли той підозрілий, з точки зору Кассіана, чоловік знову підійшов до каси. Марта закривала коробку з тістечками й щось рахувала в телефоні.

— Якщо чесно, сьогодні я прийшов не за кавою.

Вона підняла голову.

— Це дуже тривожний початок розмови для людини, яка заробляє на каві.

Чоловік засміявся.

— Насправді я хотів запросити вас на вечерю.

Марта кліпнула і на секунду навіть забула про все навколо.

— Ви завжди настільки прямолінійні?

— Намагався бути.

— І часто це спрацьовує?

— Іноді.

Марта пирхнула від сміху. Саме в цей момент Кассіан зрозумів, що вже кілька секунд стоїть посеред проходу з підносом у руках і слухає чужу розмову.

У пекарні було людно. Біля вітрини жінка ніяк не могла вибрати між двома тортами. За дальнім столиком дитина влаштувала трагедію через морозиво, яке почало танути. Кавомашина шипіла без зупинки, а хтось біля дверей уже втретє перепитував, чи залишилися круасани з мигдалем. Абсолютно звичайний день. Кассіан чув усе навколо, але все одно зосередився саме на  розмові біля каси.

— Мені треба подумати, — сказала Марта.

— Це не відмова.

Вона усміхнулася.

— Це не відмова.

— Тоді я повернуся завтра.

— А ви доволі самовпевнені.

— Я просто оптиміст.

Марта тихо засміялася. Чоловік кивнув, попрощався й попрямував до виходу. За мить дзенькнув дзвіночок над дверима. Кассіан дивився на двері, поки дзвіночок над ними остаточно не замовк, потім узяв піднос і поніс його на кухню.