Розділ 2

— Ти серйозно збираєшся її ремонтувати?

Кассіан провів пальцями по дротах усередині кавомашини й трохи нахилив голову, ніби прислухаючись до чогось.

— Вона не мертва.

Марта кілька секунд мовчки дивилася на його потилицю.

— От саме через такі фрази люди й починають тебе боятися.

— Я говорив про кавомашину.

— Це не зробило ситуацію менш моторошною.

— Чому?

— Тому що нормальна людина сказала б: «Здається, проблема в моторі» або «Можна спробувати полагодити». А ти одразу: «Вона не мертва».

— Бо вона не мертва.

— Господи...

Кассіан нарешті підняв на неї погляд.

— Ти сама запитала.

— І щоразу шкодую про це.

Він кілька секунд мовчав, ніби справді намагався зрозуміти проблему.

— Мотор ще працює.

— Знову.

— Що?

— Ти знову говориш так.

— Я ремонтував кавомашину.

— А звучить так, ніби ти заповнюєш медичний висновок.

Кассіан задумливо подивився на кавомашину.

— Їй потрібен новий конденсатор.

— Бачиш? Оце вже звучить нормально.

— Конденсатор майже повністю зруйнований.

— Ні. Знову пішло не туди.

Він важко зітхнув і повернувся до роботи.

— Я не розумію, що саме тебе не влаштовує.

— Це тому, що ти сприймаєш розмови як обмін інформацією.

— А чим вони ще є?

Марта подивилася на нього кілька секунд.

— Іноді мені здається, що тебе виховували вовки.

— Вовки навряд чи навчили б мене ремонтувати кавомашини.

— Кассіане.

— Що?

— Це був не комплімент.

— Я зрозумів.

— Ні, не зрозумів.

— Можливо.

— Ось бачиш.

— Що саме?

Марта безсило потерла перенісся.

— Нічого. Працюй.

— Добре.

Із цим він впорався значно краще, ніж із розмовою. Марта сперлась плечем об стіл і якийсь час просто дивилась на нього. Дивна річ, та Кассіан майже ніколи не виглядав розслабленим, але саме в такі моменти ставав найбільш… нормальним? Коли мовчки носив коробки, ремонтував щось, різав хліб чи просто заварював чай посеред ночі, думаючи, що вона спить.

Наче десь глибоко всередині цієї живої зброї все ще ховався чоловік, у якого колись могло бути звичайне життя. Ця думка чомусь завжди стискала їй груди.

— Не дивись так, — сказав Кассіан, не піднімаючи голови.

— Як?

— Наче тобі мене шкода.

— А якщо так і є?

Він нарешті подивився на неї.

— Не треба.

Марта мовчки відвернулася. Дивно. Здавалося, що все на світі він переносив значно легше, ніж звичайне співчуття. 

Кавомашина раптом здригнулася, голосно загуділа й випустила клубок пари. Марта аж підскочила від несподіванки.

— Зачекай.

Вона обережно підійшла ближче, ніби боялася, що той звук їй просто привидівся. Кавомашина продовжувала працювати. Цілком нормально працювати. Ба більше, виглядала значно живішою, ніж п'ять хвилин тому. Марта повільно перевела погляд на Кассіана.

— Ти... реально її полагодив?

— Тимчасово.

Він закрив бокову панель і підвівся.

— Що означає "тимчасово"?

— Від кількох днів до кількох місяців.

— Дуже конкретно.

— Правдиво.

Марта похитала головою.

— Господи, ти як дуже травмований домовий.

Кассіан завмер із викруткою в руці.

— Це образа?

— Це діагноз.

— Домовий?

— Домовий.

— Чому?

— Тому що ти з'явився нізвідки, живеш у мене вдома, мовчки лагодиш речі, які ніхто не просив лагодити, і лякаєш людей дивними фразами.

Кассіан кілька секунд обдумував почуте.

— Звучить не так уже й погано.

— От бачиш. Навіть не заперечуєш.

— Я не впевнений, що знаю достатньо про домових, щоб сперечатися.

Марта розсміялася. Кавомашина одразу ж голосно забулькотіла й випустила струмінь пари, ніби теж вирішила підтримати Кассіана в цій суперечці.

— Навіть техніка на твоєму боці, — похитала вона головою.

— Вона просто працює.

— Так, саме це мене й турбує.

Кассіан лише знизав плечима й повернувся до своїх викруток. Наче відремонтувати мертву кавомашину за кілька хвилин було найзвичайнішою справою у світі.

Марта спостерігала за ним ще кілька секунд і сама не помітила, як усмішка стала м'якшою. Дивний чоловік. Мовчазний, впертий, часом нестерпний. Людина, яка могла передбачити смерть кавомашини, але щиро не розуміла, чому фраза «вона не мертва» звучить моторошно. Людина, яка вперто тримала всіх на відстані витягнутої руки й водночас щоранку приходила в пекарню раніше за інших, щоб допомогти розвантажити поставку.

І чомусь саме тоді Марті спало на думку, що колись цей чоловік стане для неї величезною проблемою. Не тією проблемою, яку можна вирішити грошима, сваркою чи зміною замків на дверях. Значно гіршою. Можливо, навіть катастрофою.

Щоправда, у той момент ця думка здалася їй смішною. Настільки смішною, що вона лише фиркнула й повернулася до тіста. До відкриття залишалося трохи більше пів години. Кавомашина знову працювала. А все інше здавалося проблемою майбутньої Марти. Нехай вона з цим і розбирається.