Розділ 1

Ранок у пекарні завжди пахнув однаково. Маслом, ваніллю та легким нервовим зривом. Особливо сьогодні. Марта грюкнула мискою об стіл і звузила очі, дивлячись на кавомашину. Проклята залізяка вже третю хвилину видавала звуки, від яких складалося враження, ніби в її механічному череві відбувався екзорцизм без жодних шансів на успіх.

— Якщо ти зараз здохнеш, клянусь Богом, я продам твої органи на OLX, — пробурмотіла вона, натискаючи кнопку ще раз.

Кавомашина захрипіла так, ніби намагалася озвучити власний заповіт.
Світло під стелею мигнуло.

— Вона зламається через сім секунд, — спокійно повідомив чоловічий голос із коридору.

Марта повільно заплющила очі. Раз. Два. Три. Чотири. П'ять. Шість. На сьомій секунді кавомашина видала останній героїчний клац і померла.

— Я тебе ненавиджу, — повідомила Марта, навіть не повертаючи голови. — І колись суд визнає це достатньою підставою для виправдувального вироку..

Кассіан стояв у дверях кухні. На ньому були чорна футболка й темні спортивні штани. Стояв босоніж і дивився на зламану кавомашину з тим самим спокоєм, з яким, на думку Марти, нормальні люди дивляться прогноз погоди, а такі ненормальні як він на трупи.

Марта вже давно перестала жартувати на цю тему. Чим довше вони жили разом, тим сильніше вона підозрювала, що нормальні розмови в житті Кассіана траплялися набагато рідше, ніж трупи.

— Я казав не купувати цю модель, — промовив він, заходячи на кухню. — У неї поганий тиск пари.

— Ти зараз серйозно?

— Абсолютно.

Марта фиркнула й повернулася до тіста. За вікнами тільки починало світати. Нічний дощ залишив на бруківці тонкі сріблясті калюжі, у яких тремтіло світло ліхтарів. Вода ще стікала з черепичних дахів і старих кам'яних карнизів. Десь унизу, на розі вулиці, самотній двірник повільно штовхав мокре листя до стоку, а з найближчої крамниці навпроти жевріло тепле жовте світло.

Ранковий туман ліниво повз між будинками, ховаючи верхні поверхи й гострі шпилі дахів. Місто ще не прокинулося остаточно. Не було звичного гулу туристів, дзенькоту посуду з відкритих терас чи голосів екскурсоводів. Лише рідкісний шум автомобіля десь далеко та тихе барабаніння води по бляшаних підвіконнях. 

До відкриття пекарні залишалося сорок хвилин. А кави не було. Просто прекрасно. Кассіан мовчки оглянув її з голови до ніг.

— Ти вся в борошні.

— Дякую. Без тебе я б цього ніколи не помітила.

— І в шоколаді.

Марта машинально провела рукою по щоці. Чорт.

— А ще ти не спала нормально три дні.

Вона важко зітхнула.

— О, почалося.

Вона закотила очі й потягнулася за рушником, але Кассіан уже взяв серветку зі столу.

— Стій.

Він швидко стер шоколад з її щоки. Марта навіть не одразу зрозуміла, чому раптом перестала дихати. Може тому, що він стояв надто близько. Може тому, що за останні місяці вона звикла бачити його поруч, але не настільки близько.

Кассіан першим зробив крок назад. Вона мовчки повернулася до тіста. Просто чудово. Зламана кавомашина вже не здавалася найбільшою проблемою цього ранку. З-за дверей залу долинув якийсь шум.

— Ми ще зачинені! — крикнула Марта.

Із залу знову долинув якийсь звук. Кассіан повернув голову. Марта вже бачила це раніше, але щоразу воно відбувалося однаково дивно. Наче хтось за одну мить стирав із нього втому. Ще секунду тому перед нею стояв чоловік у домашніх штанах, який сперечався через шоколад на щоці, а тепер його погляд став уважним і нерухомим. Він не зробив жодного різкого руху, але в одну секунду кухня здалася Марі надто маленькою, а повітря занадто холодним.

— Стій тут, — тихо сказав він.

— Касс…

Кассіан уже вийшов із кухні. Марта важко видихнула й сперлася руками об стіл. Поруч із ним було напрочуд легко забути деякі речі. Особливо останнім часом, коли він приходив за нею після роботи, лагодив те, що ламалося в квартирі, сперечався через дурниці й мовчки приносив чай, коли вона затримувалася допізна.

У такі моменти він здавався звичайною людиною. А потім вистачало якогось шереху за дверима чи дивного звуку в коридорі, щоб усе повернулося на свої місця. Марта не могла пояснити, у чому саме була різниця. Просто раптом згадувала, що знає про його минуле далеко не все. І що деякі сторінки того минулого він навряд чи колись дозволить їй прочитати.

За кілька секунд Кассіан повернувся назад.

— Ну? — напружено запитала Марта.

— Кур’єр.

— І через кур’єра ти поводив себе так, ніби зараз тут почнеться державний переворот?

— Це може бути частиною державного перевороту.

Марта кілька секунд мовчки дивилась на нього.

— Я не розумію, ти жартуєш чи це вже клініка.

— Я теж.

Саме через такі відповіді Марті іноді страшенно хотілося його або поцілувати, або вдарити качалкою по голові. Із кожним днем вона все менше розуміла, який із варіантів приваблює її більше.

Кассіан підійшов до кавомашини й присів поруч. Кілька секунд уважно дивився на неї, ніби намагався зрозуміти, що саме вона встигла накоїти цього разу. Потім відкрив бокову панель і поліз усередину.

Марта спостерігала, як він щось підкручує, натискає й перевіряє, зосереджений настільки, ніби від цього залежала доля людства, а не ранкова кава для пекарні.