Розділ №17. 1. Рефлекторні обійми

Ця гра з іронічними заграваннями занадто затягнулася й обернулася проти мене. Повітря в кімнаті стало занадто важким, занадто спекотним та вологим. Кожен подих в’язнув у грудях та змушував мене тонути на тому самому місці. Айрон не зводив з мене потемнілого погляду. Просто сидів на іншому кінці дивану та давав мені час усвідомити те, що я почула. 

— Що ви робите? — почувся сонний голос зі сторони входу. Десь там, у дверях стояла заспана Джейд, обіймаючи подушку. Вона кліпала своїми величезними очима й розгублено переводила погляд зі свого батька на мене. 

— Ми розмовляли щодо твого навчання, — м’яко зауважив Айз, підпираючи лоб долонею. — Міс Хайлі якийсь час побуде твоєю нянькою. Буде відводити тебе до школи та забирати. Слідкуватиме, щоб ти нічого не натворила та нікого не покалічила.

— Ти хотів сказати “не покалічилась”? — виправила його невпевненим голосом. 

— Я знаю свою доньку, — вперто вимовив він та глибоко вдихнув повітря. — Захищати треба людей від неї, а не її від них… Правда, люба?

— Не пра-а-а-авда! — ображено надула губи дівчинка. — Я нікого не ображаю! Я повертаю всесвітню справедливість! 

— Перетворитися на однокласницю та натворити замість неї справ — така собі справедливість, Джейд, — серйозно зауважив він. — Те, що ти можеш стати ким завгодно не дає тобі права псувати чуже життя цим. 

— А їм, значить, дає?! — злилася малеча. — Вони, значить, мають право базікати про тебе що завгодно? 

— Ми живемо у вільній країні, люба. І люди можуть казати те, що вважають за потрібне,  —  намагався пояснити він дитині. — Їхні слова не змінять реальності. І не мають впливати на те, ким ти є насправді. 

— Значить це погана країна, татку! Якщо в ній люди можуть ображати один одного та не нести за це відповідальність, — констатувала вона факт, а потім тупнула ногою. — От виросту, стану президентом і посаджу до в’язниці всіх поганих людей! Всіх до одного! В клітку!

— Хіба для цього тобі потрібно ставати президентом? — приречено запитав він у доньки, поки я намагалася злитися з диваном. 

— Треба, — самовпевнено відрізала вона. — Щоб мене потім не посадили в клітку за те, що половина з них випадково помре…

— Джейд! — буркнув Айрон. — Не можна бути такою злюкою…Ти ж дівчинка…! Тобі не соромно? Іди до своєї кімнати та подумай про свою поведінку. Нам з міс Хайлі потрібно скласти розклад. Поїсте й вона відведе тебе до школи. І, можливо, пояснить тобі дорогою чому варто бути добрішою. 

— Який ще розклад? — здивувалася малеча. Не дочекавшись відповіді від батька, Джейд Айз ображено надула щоки, склала руки на грудях та сунулась до виходу. Й десь  у дверях, майже шепочучи, дуже виразно додала: — Краще б ви вже цілувалися нишком…

Двері гучно зачинилися, залишаючи після себе розлюченого чоловіка, мій подив та тишу. Десь на стінах загуділи металеві предмети, видаючи останні краплі терпіння мага. Видно, виховання дітей було не найсильнішою його стороною. Хоча, з іншого боку, раз він ще не прибив її з таким нестерпним характером, його можна було сміливо номінувати на “Батька року”. 

___________________

Хвилинка терапії для батьків) Перестаньте пиляти себе та на хвилиночку визнайте, що ви молодці. Ваші діти живі, ви їх не прибили (хоча я впевнена, було за що), ви їх любите (навіть якщо інколи зриваєтесь) і ви бажаєте їм добра. Одного чудового дня вони це теж побачать. Бережіть свою клепку. Теплої ночі