Розділ №8. Чужі еротичні фантазії

Розмова з міс Рубі залишила в мене неприємний осад. Залишки совісті неприємно тиснули й натякали мені, що я свого часу була такою ж маленькою дівчинкою, до якої ніхто не приходив на свята. Мої батьки здихались від мене ще при народженні, а в дитячому будинку життя було зовсім не солодким. Через дар метаморфа наді мною знущалися однолітки й навіть коли я підросла нічого не змінилося. Я була чужою серед чужих і я була чужою серед своїх.

Це вже пізніше, коли я пішла у ліцей для метаморфів та ба взяла мене під своє крило, моє життя стало потихеньку налагоджуватися. Дар став стабільним, кругом були такі ж як і я маги, але проблеми нікуди не зникли. Вони просто стали іншими. Всі метаморфи мали віддати грошовий борг за навчання, працюючи на владу: у розвідці, у внутрішньому відділі та міжнародних підрозділах. І ця робота була аж ніяк не безпечною. Це чудо, що бабуся з виходом на пенсію вирішила забрати мене під своє крило та сплатила за мене борг. Можливо тому мені так шкода було чужу дитину. А, можливо, мені просто було шкода себе. 

Промерзлі вулички міста навіювали дурні спогади, й навіть  той неперевершений костюм у якому я йшла, не врятував ситуацію. Давалась взнаки втома, недосип та відсутність нормальної їжі. Тому ступаючи на поріг якогось невеличкого ресторанчика, я молилась усім богам, аби ця зустріч одногрупників закінчилася дуже швидко. 

— Хайлі, люба, я так радий те не бачити! — почулося з боку, коли я зібралася скинути з себе шкіряну куртку. Лайонел миттєво підірвався з нагрітого місця та допоміг мені роздягнутися. — Ти
маєш втомлений вигляд, кохана. Все добре?

— Так, був важкий день, — хитнула головою та сіла поруч зі своїм фіктивним хлопцем. Мої очі відразу ж вихопили поглядом дівчину навпроти та ще двох чоловіків. Вони дивилися на мене, ніби на таргана, який не зрозуміло чого тут з’явився. — Я трохи затрималась, любий, вибач.

— А ми вже думали, що Чойз брехав нам про дівчину, — мовив один з чоловіків, одягнений в офіційний костюм. — Ви напевно, не повірите, але Лайонел завжди був запеклим холостяком. Ми навіть побилися об заклад, що якщо він знайде когось до нашої зустрічі, то ми виставимо йому ящик ельфійського вина.

— Та невже...? — скорчила здивоване обличчя. Краще б вже ящик м'яса копченого виставили. Від нього більше користі... — Лай, ти уявляєш скільки ми грошей отримаємо, якщо продамо його? Купимо собі будиночок в затишному райончику та житимемо так, щоб нас ніхто не діставав!  Ще й залишиться!

— Все, чого забажаєш, мила. Це цілком твоя заслуга, правда, Рой? — солодко протягнув хлопець,  цілуючи мою руку. Той самий "Рой" скривився, немов від лимона та хитнув головою. — Але годі вже про мене. Як ви самі поживаєте?

— Ну, чому ж "годі", Лаю? — мило протягнула блондинка, викликаючи в мене щире бажання заїсти її інтонацію чимось солоним. Ця гадюка точно була в списку тих, хто програв парі. — Нам всім цікаво, як ти раптом знайшов таку... Чарівну дівчину. Правда хлопці? Це було доволі неочікувано...

— Про що ти, Еліс? — ледь напружився чоловік та м'яко стиснув мою долоню під столом. Схоже між ними не одна чорна кішка пробігла свого часу, якщо вона дозволяла собі подібні фрази. — Не можеш повірити, що я відмовляв тобі стільки разів, а тепер знайшов когось?

— Ну, що ти, Лаю... Що було — те минуло. Моя нерозбірлива закоханість швидко минула з часом. Але, не прийми за недовіру... Усім нам слабо віриться, що ви пара. У вас же немає нічого спільного, — уважно стала вона розглядати нас.  

— Вона має рацію, — мовив третій, який систематично випивав другу склянку за ці десять хвилин розмови та не відлипав від своєї тарілки з їжею. — Якщо ми вже  виставляємо тобі по ящику вина, то хотілося б бути впевненими, що це не якась там подружка твоєї мами, якою ти вирішив прикритися. Чи ще гірше — якась продажна повія, якій всього лиш потрібні гроші.

Перед очима з'явилася міс Чойз старша і я ледве стримала вираз обличчя. Напевно, більш бридкої людини я ще не знала. Не дарма Лайонел оплачував зустрічі з нею за потрійним тарифом. Так вишукано поливати брудом кожен раз могла тільки вона. Тому я, сама того не усвідомлюючи, мовила чуже виправдання:

— Давайте зупинимось на тому, що я повія. Тому що з тією шаленою жінкою може дружити лише божевільна, — пальці схопили стакан з вином і я за один ковток випила його. Високі градуси приємно розлилися горлянкою, залишаючи після себе м’яке тепло.