Розділ №7.1. Донька маніяка

Не встигла я розтулити рота, як міс Рубі зловила мої думки якимось магічним чином та продовжила наводити свої аргументи:

— Я займу свого внука на завтра так, щоб він навіть теоретично не міг з вами зустрітися. А Джей попереджу, що до неї прийде моя подруга аби підтримати на святі, щоб вона не лякалася, — швидко підбирала слова жіночка, поки я втомлено намагалася зібрати себе докупи. — Ви тільки-но уявіть собі, як їй буде важко одній завтра. Всі діти після концерту подарують своїм мамам квіти, в вона стоятиме одна однісінька на сцені.

— У неї ще є батько, — нагадала їй. — Ви не думали, що він має якийсь план на подібний випадок? Що, як він попросить когось з роботи прийти до неї? Якусь колегу, наприклад. А тут я, не зрозуміло звідки, чому та для чого. Та він з мене зробить дошку для дротиків. Якась невідома жінка лізе до його дитини. Ще й метаморф, до того ж. Ви так хочете, щоб мене вбили?

— Я так хочу, щоб  моя правнучка була хоч трошки щасливою. Це не гріх, міс Дарк. Враховуючи, скільки всього вона вже пройшла та скільки їй ще доведеться пройти… Це крапля в океані. Тому я хочу хоча б трішки полегшити її життя. 

В кабінеті повисла неприємна тиша. Ми дивилися одна на одну, аж поки годинник на старому телефоні не став гудіти й я не перетворилася в свою звичну личину. Щось мені підказувало, що Айрон й сам придумає як справитися з цією ситуацією і наше втручання лише погіршить усе. Він не був схожим на людину, котра дивитиметься на страждання своєї доньки.  Тому я й не хотіла братися за цю справу. 

— Подумайте, міс Дарк, — ще раз промовила жінка. — Я знаю наскільки важко метаморфам вибратися зі свого клану та не потрапити відразу ж на державну військову службу або ж ще кудись. Вам потрібні ці гроші. А мені потрібна ваша допомога. 

— Це не буде допомогою, міс Рубі. Нехай я прийду завтра на свято. А що далі? — спокійно поставила незручне питання. — Це свято закінчиться й настане нове. Наймете ще когось? Щоб ті діти казали, ніби я теж її покинула? Як вона буде пояснювати це їм? Як вона пояснить  це потім батьку, який терпіти не може подібних до мене? 

— Це буде потім. Потім і думатиму про це. В майбутньому, — твердо стояла вона на своєму. — Що буде в майбутньому, знають лише пророки. 

— Але вона житиме в цьому майбутньому. Житиме, й картатиме себе за всі ті вчинки, які вчинили її рідні. Тому, моя відповідь "ні". 

Пальці нервово схопили міцніше телефон і я втомлено пішла до дверей. Деякі розмови виснажували мене більше за роботу. Особливо ті, які змушували згадувати минуле. Тому я всіма силами намагалася їх уникати або ж припиняти. От і зараз, я мовчки відчинила двері та вже мало не вийшла, коли почула тихий голос міс Рубі:

— Я надішлю вам інформацію, на випадок якщо ви все ж таки вирішите підтримати її...

_________________

Теплої ночі вам. Зізнавайтеся, мого б зіграти подібну роль для чужої дитини? Чи залишили б її рідним? І чи зустрічалися ви з булінгом серед дітей? Я, на жаль, так. І щиро сподіваюся, що більше не бачитиму його. 

Теплої ночі вам.