Розділ №7. Донька маніяка

Година. Дві. Три. Як же повільно стікав час, коли ти всіми фібрами своєї душі прагнеш вибратися з цього нещасного місця. А натомість читаєш повідомлення від замовника, що виникли непередбачені обставини, через які вона затримується. І що її любий внук має сьогодні заскочити за одягом, який вона забрала замість нього  з хімчистки. От хто б міг подумати, що в такої гарної жінки з такою молодою зовнішністю вже є внук та ще й такий нестерпний? Вона що, замість своєї душі продала дияволу його душу? Як необачно з її боку... 

На телефоні світився годинник та купа повідомлень від містера Чойза. Наша зустріч з ним мала відбутися зовсім скоро, тому він попросив сьогодні нарядитися аби на зустрічі випускників усі заздрили. Й відповідно перерахував на мою картку круглу суму для всіх можливих й неможливих витрат та компенсацій. О це я розумію — “діловий підхід”! Залишилося лише дочекатися ще з десять хвилин й можна було бігти за своїм парадним одягом для особливих зустрічей.

Немов відчуваючи моє прагнення телепортуватися звідси, міс Рубі увірвалася до свого кабінету та розлючено стала махати в'язаним шарфом. Напевно, це був перший раз коли я бачила її в настільки засмучених емоціях.

— Ви собі уявляєте? Ці монстри посміли її образити!  Мою маленьку дівчинку! — кричала вона на пів кабінету. Йти якось різко перехотілося й я стала слухати продовження цієї тиради, щоб зрозуміти через що затрималась тут. — Я ледь стрималася, щоб не  сказати їм все, що про них думаю! Дияволята, а не діти! Й головне, як їй казати, що її мама кинула — то вони можуть! А як при мені повторити це — то зась! 

— Що сталося…? — перепитала її, щоб хоч якось осмислити ситуацію. Згадалося обличчя доньки Айрона і я ніяково сперлась на стіл. Невже її хтось ображає? 

— Знущання сталося! — сплеснула міс Рубі долонями. — Завтра день матері в школі. Діти мають привести свою маму на урок та подарувати їй зроблені власноруч квіти. А ці монстри вирішили посміятися з моєї нещасної дівчинки, що їй навіть немає кому дарувати квіти! Ніби то мама кинула й татові начхати. Я цілу годину заспокоювала її та навіть пообіцяла прийти, але та каже, що буде мати жалюгідний вигляд і з неї сміятимуться ще більше. 

— Дійсно монстри… — прошепотіла собі під ніс, згадуючи, як мене травили інші діти через дар метаморфа. Від поганих спогадів захотілося здерти шкіру й моя личина стала рябити. — Діти взагалі жорстокі створіння. Вони можуть зробити з тебе посміховисько тільки тому що ти хоч краплю від них відрізняєшся…

— Якщо Ай дізнається про все це, він з них зробить дартс…Його посадять у в’язницю, а моя маленька Джейд зійде з глузду та знайде на свою милу голівоньку пригоди… — бідкалася міс Айз, намотуючи кола по кабінету. — А цей впертюх же навіть не дозволить вас найняти, щоб зіграти роль матері! Обидва безсовісні барани! Зовсім не шкодують ні себе, ні моє нещасне серденько! 

— Навіть не посперечаєшся, — ледь чутно пробубніла собі під ніс, згадуючи слідчого й те, як він себе поводив. — А чому не дозволить? Якщо дівчинці це допоможе, тоді в чому проблема? 

— В тому, що він ненавидить метаморфів, а нормальна дівчина не погодиться зіграти з таким буркотуном пару, — пояснила міс Айз, нарешті зупиняючись на місці. — Хіба що... Я займу його завтра, щоб він і не дізнався про вас. А? Що скажете? Заплачу вам вдвічі більше, якщо підіграєте моїй правнучці. 

Чужі слова засвітилися в думках ніби світлодіодна вивіска й стали блимати величезним таким написом "Грошики". Слідом за ним став світитися напис "Гарна справа до карми" і червоне попередження "Увага! Донька маніяка!". Я могла з ним випадково перетнутися на їхньому святі і він тоді б точно впізнав би мене. Тому я рішуче набрала повітря аби відмовитись.