Розділ №10. Стриптиз

 Їдкі білі стіни лікарні навіювали на мене дурні передчуття.  Десь позаду чулися тихі кроки і я нервово перебирала думки у своїй голові, намагаючись зрозуміти якого біса Айрон йде слідом. Невже цей маніяк тепер переслідує ще й жінок поважного віку? Йому що, взагалі немає чим зайнятися? Хоче ще одну людину схопити в обійми й під загрозою ножів обіймати весь день? Теж мені, слідчий…! З професійною деформацією та специфічними смаками в ліжку...

Чим довше я йшла, тим сильніше відчувала напругу. Чомусь лікарняний коридор закінчився швидше за нахабність містера Айрона! Він слідував за мною до самісінького кабінету, й коли я вже збиралася зачинити за собою двері — безсовісно увійшов всередину та зробив це сам! А я, може, хотіла добряче гримнути ними, щоб дати йому в ніс! Може в лоба хотіла поцілити! А він всі плани зіпсував й тепер навіть не звертав на мене особливої уваги!

— Булочка моя, — повторила відтепер свою улюблену фразу, щоб помилуватися на його нервове сіпання обличчя та вмоститися на край столу. Рука потягнулася за чашкою і я нервово відпила холодний чай, аби трохи заспокоїтися. — Ви за довідкою з діагнозом? То вам до психіатра, а не до мене. В кінець коридору, ліворуч.

— Як для психолога, ви занадто грубі, міс Айз, — мило посміхнувся чоловік, поки я тягнула час. Ось тому я ненавиділа копіювати тих, кого не можна було зчитати. Бог його знає, що відповідати і як. Може він її постійний пацієнт? А я стою тут і кліпаю очима, нічого не підозрюючи. — Нічого не хочете мені сказати?

— Ім'я психіатра — міс Тайред, — смиренно опустила погляд вниз, щоб не видати свою нервозність. Треба буде наступного разу передивитися документи на її столі. — Чи, можливо, ви стоїте на обліку в якогось конкретного лікаря? В нас їх доволі багато. Не переймайтеся! І вас вилікуємо!

— Ну, як знаєте, — спокійно вимовив містер Айрон та...почав розстібати ґудзики на сорочці.

Сказати, що я була шокована — нічого не сказати. Це ж що за психом треба бути, щоб в кабінеті незнайомої жінки подібного віку роздягатися без попередження! Ні тобі корвалолу! Ні тобі вина! Ні тобі хоч якогось адекватного пояснення. Тільки повільно наближається до мого столу та ще повільніше скидає сорочку.

— Що ви робите...? — таки зірвалося з моїх губ, поки я насолоджувалася красивим пресом та проклинала його на чому світ стоїть. Хоч бери та перетворюйся на діда Луї, щоб він імпотентом став. Але ж шкода, щоб таке добро пропадало! — Це кабінет психолога, а не роздягальня! А якщо сюди хтось увійде?

— І те, правда... — погодився зі мною містер Айрон та магією повернув замок. А казав, що не маніяк! Як є маніяк! — А чого це ви почервоніли, міс Айз? З нашими стосунками...

— Нашими...стосунками...? — ледь промовила, поки цей збоченець  поклав руку коло мого стегна й став нахилятися вниз до моїх ніг. Серце злякано евакуювалося кудись в живіт. Мозок взагалі працював на останньому подиху. Вони що, зустрічалися? Невже це й був "його тип"...?

— Так. Ви ж мене бачили абсолютно голим, а тут он, як щоки палають. Невже пам'ять підводить? — їдко посміхнувся чоловік й схопив паперовий пакет, який лежав на підлозі. Сильні руки дістали звідти чоловічу  сорочку та стали її одягати. — Варто частіше навідуватися до вас, правда? Я сумував за вами...

Глибокий голос настільки спокусливо це протягнув, що я вже сумнівалася у своєму здоровому глузді. Він чи то настільки майстерно знущався з мене, чи то настільки любив жінок у віці. І те, і інше мені було точно не на руку. І я лишень те й могла, що очікувати наступного ходу, бо міс Рубі мене не попереджала про своє бурхливе особисте життя! Ще й з ким! З цим нахабою, який влаштовував стриптиз мені вже вдруге за цей день! 

— Залюбки залишився б ще ненадовго, але мені вже час, — мило посміхнувся він та склав брудну сорочку в пакет, забираючи це добро з собою. —  До зустрічі, міс Айз!

Слідчий хутко відчинив замок та мало не збив з ніг медсестру, яка саме несла мені документи. Варто було їм обом розійтися та закрити нарешті ці прокляті двері, як моє серце поступово стало стихати. Як же добре, що він пішов. До поцілунків з ним в цьому образі, я була точно не готова! Хоча, чого вже там брехати — хотілося б. Але не в цьому тілі й не при таких обставинах. 

— Який гарний чоловік виріс, — милувалася медсестра, розкладаючи документи мені на столі. Так і хотілося мовити їй "Забирайте! Мені таких збоченців не треба!" чи “Ви з ним просто не спілкувалися ще”, але мене випередили. — Ви виростили гарного внука!

— Внука...? — запнулася від подиву й мало не вдавилася чаєм. 

— Так… Містер Айз став чудовим слідчим. Кожен раз як бачу його, так і згадую того малого шибеника, який бігав у вас в кабінеті. Ви чудово його виховали. Й дарма, що ріс без батьків. Вони б пишалися ним.

Так цей гад був її внуком…? І ж точно зрозумів, що я не його бабуся! А он, як залицявся...! Безсовісний бабій...! А якби я старим зморщеним демоном була в її образі? Те ж би влаштовував стриптиз? Нестерпний чоловік...