Розділ №9. Зефіріще

Цікаво, скільки слини є в цього чудовиська, якщо з мене стікає літрів два вже, а з містера Айрона її можна викручувати? І як взагалі можна було додуматися назвати півтора метрового вугільно-чорного пса такою ніжною кличкою? Теж мені, "Зефірка"! Скоріше вже "Зефіріще"! Он, яка морда величезна! Від такого “десерту” точно щось злипнеться… Хоча, чого вже там? Я на солодощі найближчим часом точно не зможу спокійно дивитися! 

Тепер хоч стало ясно, чому містер Фол замість нашийника дістав був свій пояс. Навряд би ще щось налізло б на витончену шию цього монстра. Це ж хто там у неї в роду потоптався, що пес по своїй волі міг ставати невидимим? Ще й з таким дивовижним, впертим характером. Ніби не домашній улюбленець, а ревнивий чоловік. Он, як з-під лоба дивиться на мене з Айроном та  відтуляє господаря від нас своїм тілом. Добре, що хоч не кинувся відразу. А то б я йому була на два укуси. Ну й Айрон на три. 

— Як взагалі так сталося, що ваше домашнє чудовисько може ставати невидимим…? — озвучив мої думки слідчий, викручуючи з сорочки чужу слину. Виходило зовсім погано, тому після невдалих спроб він здався та облишив усе як було. — Вперше бачу подібне… Це взагалі законно…? 

— Зефірка була дуже кволим цуценям, й мала померти, — пояснював містер Фол, сидячи на лавці коло лікарні та чухаючи за вушком свого улюбленця. Ми з ранішнім кошмаром стояли тактовно віддаль, бо якщо цей песик надумає нас зжерти, йому місця в животі вистачить на обох. — Тому я  експериментальним  шляхом ввів їй гени мага, який міг мімікрувати під зовнішнє середовище й тепер вона  може ставати невидимою коли захоче. Але здебільшого, вона “зникає”, коли ображена…

— ...і на що образилась ваша булочка цього разу? — поцікавилась, косо розглядаючи малечу. Та  своєю чергою здивовано скорчила морду, в потім відвернулася, наче говорили зовсім не про неї. — Ви не дали їй кісточку? 

— Вона хотіла ще погуляти, а я спішив на роботу, — засмучено видихнув він, поглядаючи косо на годинник. Судячи з його погляду, він вже точно нікуди не запізнюється. —  От вона й стала посеред зебри. Я, звичайно, намагався її відтягнути з місця чи хоча б підняти, але... 

Але продовжувати не було сенсу. Містер Фол був вдвічі худішим за це чудо і якби він її підняв на ручки, то це було б останнє, що він взагалі зміг підняти. Чого вже там. Вона б розчавила його своїм ентузіазмом та тонною шерсті! Тому в цьому випадку я цілком розуміла цього нещасного чоловіка. А от ранішнього динозавра — ні. От чому він замість того, щоб відразу на місці розпитати про ситуацію, вирішив просто притягнути нещасну людину через пів міста? Йому так скучно жилося? Чи, можливо, параноя на фоні стресу? Або ж легкий психоз накрив? 

Мій красномовний погляд був настільки багатозначним, що затриманий ледь стримався від сміху. А от Айрон, помітивши його, лишень багатозначно тицьнув у мій бік вологі серветки й став ними витирати це неподобство. 

— Краще помовчіть, міс Айз, — протягнув він, поки я нахабним чином розглядала як він намагається стерти слину з довгого волосся та куртки. І ж красивий, зараза... Так і закохатися недовго… — І діагнози теж лишіть при собі. 

— Булочка, моя, — щиро  посміхнулася, а в нього знову засіпалося око  від цього звернення. Від цього милого жесту всередині мене щось потепліло і я задоволено прикрила очі. Схоже, я знайшла його слабке місце. — А я нічого не говорила. Ви чуєте голоси у своїй голові? 

— А вам й не треба нічого казати. У вас в очах такі субтитри з неоновою вивіскою, що можна осліпнути, — зауважив він. — А щодо вас, містере Фол, я рекомендую вам... Та що тут можна порекомендувати...? В спортзал походіть  та наступного разу вживляйте гени когось меншого та легшого. Чи у ролики взувайте собаку. Та хоч щось! Бо це безвідповідально таку велику собаку вигулювати посеред проїжджої частини.

— Та ми до дому поверталися... — протягнув винувато підозрюваний, щоб якось виправдати себе. Але з цим черствим сухарем це було даремною справою. — Хто ж міг знати, що вона побачить там свою подружку й впреться лобом? 

— Ви й мали знати, — не здавався сухар. — Це ваша собака і ваша відповідальність, яку ви несете. А якби вона когось покусала? 

— Та Зефірка нікого в житті не вкусить! — обурився власник від такого наклепу й обійняв морду своєї красуні. Собака щасливо висунула язик і облизала його колючу щоку. — Я можу їй руку в пащу засунути й вона її навіть не закриє! Вона нікому не нашкодить!!!

— Один її вигляд може зашкодити якій особливо вразливій бабці, яка зустріне таку красу посеред дороги. Та у більшості людей серце стане, якщо вони побачать, як ваша “Зефірка” біжить у їхню сторону. Тому попіклуйтеся про оточення та хоч вивіску повішайте їй на шию якусь. Мовляв, добра собака. Не кусається. 

— Містер Фол обов’язково подумає про це! — поспішила закінчити ці непорозуміння, щоб швидше піти до свого чаю та сховатися від свого кошмару. — Гарної дороги вам! І до побачення! 

Виснажений власник лише махнув рукою і засмучено поплентав вуличкою назад через все місто. Й поки бідолаха тягнув Зефірку додому, я поспішила піти до входу. Мінус один псих — яка ж краса! Менше проблем, менше роботи, менше нервів. Ідеально! Тільки якби ще мене ніхто не переслідував — взагалі було б прекрасно.