Розділ №5. 1. Кармічний ляпас

— Та за що… — прошепотіла собі під ніс. От невже в цьому величезному місті не знайшлося інших лікарень чи інших слідчих? Він мене що, переслідує? Он, як здивовано здійняв брови, побачивши мою посмішку. 

— Світлого ранку, — насторожено зауважив він, тримаючи руку на плечі якогось нещасного чоловіка. Цілком нормального на вигляд. — А… Де черговий?

— Я замість неї, булочка моя, — від подібного звернення вилиці Айрона нервово смикнулись й він ступив крок назад. — Розповідайте, що сталося? 

— Сталося…? — перепитав він все ще спопеляючи мене дивним поглядом. Потім стрепенувся й став розмовляти ніби нічого не сталося. — Містер Фол стояв посеред дороги на центральній площі та  розмовляв сам з собою.

— Не з собою, пане, — тактовно промовив чоловік та потер шию. — Я розмовляв зі своїм домашнім улюбленцем, який не хотів йти додому… У нього порвався нашийник і я не міг його забрати з проїжджої частини.

— А де зараз його нашийник…? — вирішила зайти здалеку, щоб уточнити всі деталі за раз. 

— В мене з собою, — ніяково промовив він та повільно дістав з кишені куртки…пояс. Добрячий такий товстелезний  пояс. — Не дивіться ви так на мене… Я — не божевільний! 

— Воно й видно, — буркнув слідчий. — Махати поясом як батогом на автівки… Що тут такого незвичного…?

— Вони могли збити мою маленьку Зефірку! — закричав містер Фол, з надією вдивляючись в моє кам’яне обличчя та милу посмішку. — І ви мені не вірите…? 

—  Чому ж я вам не вірю? — перепитала в нього. — Вірю! Ходімо, в лікарню й поговоримо з вами в зручному кріслі, за теплим чаєм.

— Не можу… — нахнюпив носа він та перевів погляд в сторону, ніби дитина яку змушували відірватися від друзів та йти прибирати свою кімнату. — Зефірка не пролізе у ваші двері…А вона за нами йшла всю дорогу від центральної площі! Як я її можу залишити? Ця безсовісна собака з’їсть мене, якщо я зайду туди. А потім ще й вас!

— …він мені так само казав і про машину… — втомлено потер чоло Айрон та примружився. Видно, ранішня мігрень так і не минула. Може по доброті душевній йому потім таблеточку дати від голови…? Хоча, за його буркотіння йому треба цією таблеточкою скоріше вже дати по голові. — Заходьте, містере Фол… У мене ще купа справ… 

— Але ж Зефірка…? — став впиратися чоловік, коли його слідчий м’яко став посувати до входу під мій ніяковий погляд. Нещасний так розхвилювався, що заплутався у власних ногах і впав прямо у дверний прохід.

Варто було мені блимнути очима, як з-за спини почувся глибокий низький гуркіт, подібний до грому. Мить, й величезна тінь стрибнула прямо до свого господаря, відштовхуючи нас на підлогу. Я не знаю якими чудесними рефлексами був наділений від природи Айрон, але цей нахаба схопив мою нещасну тушку в образі міс Айз та притиснув до свого тіла, рятуючи від удару об кахель. Від страху моє серце шалено забилося і я ледве втрималася, щоб не трансформуватися назад у своє тіло.

— Зефірка, ні! — гаркнув містер Фолс, поки я з шокованим поглядом визирала з-за плеча свого рятівника. 

Прямо над нами, виднілася величезна морда чорної собаки розміром з автівку. Її слина стікала по плечу Айрона на мене і я не знала, що було в цій ситуації гірше — розлючений гігантський пес, який думав, що його господаря образили. Липка слина, в якій можна було купатися. Чи те дурне відчуття, яке зародилося в мені від тісних обіймів з містером Айроном. 

Тягуча слина впала на мою щоку, змушуючи заплющити очі від усвідомлення безвиході ситуації. Так тобі й треба, Хайлі Дарк. Нема чого обіймати всіляких безсовісних слідчих посеред лікарні. Це тобі кармічний ляпас, щоб прийшла до тями. Так і знай!

______________________________

У вас все добре? Новини залишають бажати кращого. Люди, власне, теж.  Шкода, що не можна деяких посадити в божевільню чи спалити. Правда?