Розділ №4.1. Погрози відбивними

— Я зараз пів дня просиджу в психіатрії, ти впевнена, що є куди реальніше? — скептично зауважила, намагаючись натякнути міс Ріверс, що в вже й сама маю чималий досвід з цією роботою. — Та я за свої роки побувала в шкірі сотень істот, ба! Може годі мене недооцінювати? 

— Може годі гадати, що ти безсмертна? — передражнила вона мене моїм же голосом! І ж не соромно! Прямо як в дитинстві! А ще поважна жінка, називається! — В цьому світі із безсмертного лише моя витримка, кава та смажена картопля! Для першого — тобі ще сотню років треба. Для другого — ти не свята. Для третього  — тебе потрібно героїчно  підсмажити до золотої скоринки. Що, готувати тобі багаття? 

— Ну навіщо ж, — солодко зауважила, поправляючи на собі шкіряну блузку. — Я просто знайду собі гарячого чоловіка на вечір. 

— Хайлі Дарк! — гаркнула бабця, перетворюючись від злості на якогось цербера. Образно, звичайно. — Якщо якийсь самогубець надумає з тебе зробити смажену картоплю, то я зроблю з нього свої фірмові відбивні! 

— Ба, побійся бога! — м'яко зауважила, згадуючи той витвір мистецтва. — Ти ж їх кожного разу спалюєш до вугілля. 

— Бінго! — переможна викрикнула вона, викликаючи в мене щире бажання стукнути її чимось. — Спочатку відіб'ю йому все бажання приставати до порядної дівчини, а потім до біса спалю! Щоб не розпускав свої руки. Я не для того тебе з однієї божевільні забрала, щоб віддати в іншу. 

— Ба... 

— Що, "Ба-а-а"? Я ще не готова до правнуків, — нахнюпилась вона. — І ділити тебе з якимось психопатом, від якого одні проблеми,  теж не готова. 

— Як же ти мене на цю роботу тоді наважилась відпускати? — мовила, наближаючись до лікарні в якій мала провести сьогодні весь ранок. — Як же ти мене взагалі в люди пускаєш? Тут же куди не плюнь — одні психи. 

— А ти не плюй в них, й вони не будуть так сильно психувати, — викрутилася міс Ріверс у своєму фірмовому стилі. Мені здається лише вона вміла так іронізувати, тримаючи рівний голос. — Як закінчиш працювати в лікарні — не забудь поїсти. Увечері в тебе зустріч з твоїм хлопцем на зустрічі випускників. Не пий багато. 

— Не буду. А навіть якщо вип'ю зайвого, Лайонел попіклується, щоб я дісталася додому цілою й не залишила свій шлунок в найближчих кущах, — знизала плечима.

 Містер  "П'ятниця" завжди був галантним і ще жодного разу не перетинав межу. А будь-які "виключення" компенсував валютою. Враховуючи мій борг перед ба та кланом, це було мені лише на руку. Тому я не переймалася за те, що він щось зробить. І бабуся Ріверс тим паче. Напевно це єдиний чоловік, який її влаштовував. Й те, лише тому, що він був відчайдушним холостяком й заради того, щоб йому не допікали цим знайомі та батьки, навіть готовий був платити мені кожен тиждень круглу суму. 

— Я вже біля лікарні, ба. Тому буду йти. Бувай. 

В слухавці почулися гудки, відбиваючись в барабанних перетинках пульсом. Я дивилася на двері до мого особистого пекла та щиро співчувала міс Айз. Мені то тут просидіти треба лише ранок, а міс Рубі приходила сюди кожен божий день. Свята жінка! Зі святою витримкою та світоглядом лінивця. Я б так не змогла довго… 

____________________________

Привіт вам. Зізнавайтеся, як ваші рідні реагували на знайомство з вашою другою половинкою? Хапали інфаркт чи казали, що поверненню не підлягаєте?)