Розділ №7. Погрози відбивними

Святі психи! От за що мені зранку ці нерви? Може я ще прокинутись не встигла, кави випити не встигла, а мені відразу ж і претензії виставили, і назвали "не гідною парою" та ще й бабця Ріверс влаштувала мені допит в телефонному режимі. Й байдуже їй, що я взагалі-то спішила на свою зустріч з психологом. Ще й не моїм особистим, якому б могла пожалітися на своє життя. А з тим, якого мала заміняти сьогодні через збіг обставин та душевну доброту. 

— Хайлі Дарк! — буркотіла бабця мені на вухо, вкотре намагаючись докликатись до моєї совісті. — У тебе що, під час трансформації мізки не склалися у правильному порядку? Як ти взагалі додумалася сісти в автівку до першого ліпшого чоловіка? 

— Ба... А що б він мені зробив? Ну, чесно? — вкотре вислуховувала одні й ті ж самі нотації. — Заманив би, щоб приставати? Так я твої настанови чудово пам'ятаю! В найвідповідальніший момент трансформувалась би в якогось зморщеного діда та спокусливим голосом прохрипіла б йому на вушко, щоб він не спішив, бо я вже не молода. 

— А якби він тебе на органи захотів би взяти? Ти хоч знаєш скільки вони зараз коштують? — ціни я не знала, звичайно, але якось раптово зацікавилась, звідки їх знає вона. Й мало не зашпортнулась, задумавшись про це. —  Посадили б в клітку тебе й розібрали б на частинки!

— На твоє щастя, я ще вмію трансформуватися в хаскі. Завивала б їм під боком всю ніч, а там би й самі викинули якомога далі. Тільки б в тиші побути. 

— А якби з ножем напали? — ніяк не здавалася вона, смачно читаючи нотації мені на вушко. Й не те щоб я була сильно проти, але часу було все менше. Он, вже майже дісталася до нової роботи. 

— Перетворилась би на якусь спокусливу жінку з п'ятими розміром грудей та ще й у формі поліцейського, щоб аж ніж впав. А там по стандартній схемі — дід Луї з першого поверху, — аж пересіпнуло мене від спогадів, як він виходив спокушати місцевих бабусь в шортах з ромашками. Зимою. В мінус сім. — Повір мені, це таке неперевершене видовище, що я його досі не можу розвидніти... І грабіжники теж не зможуть! Навіть якщо дуже захочуть. 

— Ну, припустимо. А якщо маніяк якийсь зустрінеться? — від згадки про мого нічного маніяка аж око сіпнулося. Теж мені, придумав, ніби то я ніколи не зможу бути його ідеалом. Та якщо метаморф не може, то йому взагалі не світить ніяке особисте життя! — Що робитимеш? 

— Сама стану маніяком, — кровожерливо відрізала. — І переслідуватиму його на кожному кроці, аж поки не визнає, що помилився!

— Помилився…? — здивовано протягнула бабця. — Ми зараз тобою говоримо про якогось абстрактного маніяка, чи ти встигла знайти собі цілком реального? Навіть не так, Хайлі Дарк! Якщо ти мені мімікруєш в якогось маніяка й тебе потягне на чиєсь вбивство, то я тебе сама вб’ю! Так і знай! Чи ти думаєш, що ти мені в дитинстві мало нервів завдала? Вирішила ще в дорослому житті додати? Якщо я знайшла твою милу мордочку в собачому притулку серед сотень собак, то будь певна, що серед десятка місцевих злочинців я тебе точно знайду!

— Ба, а звідки ти знаєш скільки в місті злочинців? — підозріло примружилась, аж згораючи від цікавості. 

— Побудеш в шкірі слідчого — ще й не таке дізнаєшся. Он, в тебе там по списку невдовзі заміна охоронця в слідчому відділі. Трохи переймеш реальної картинки світу, — повчально цокала вона язиком. Було б ще чого. Ніби я в рожевих окулярах ходила. Як би не так! 

— Я зараз пів дня просиджу в психіатрії, ти впевнена, що є куди реальніше? — скептично зауважила, намагаючись натякнути міс Ріверс, що в вже й сама маю чималий досвід з цією роботою. — Та я за свої роки побувала в шкірі сотень істот, ба! Може годі мене недооцінювати? 

— Може годі гадати, що ти безсмертна? — передражнила вона мене моїм же голосом! І ж не соромно! Прямо як в дитинстві! А ще поважна жінка, називається! — В цьому світі із безсмертного лише моя витримка, кава та смажена картопля! Для першого — тобі ще сотню років треба. Для другого — ти не свята. Для третього  — тебе потрібно героїчно  підсмажити до золотої скоринки. Що, готувати тобі багаття? 

— Ну навіщо ж, — солодко зауважила, поправляючи на собі шкіряну блузку. — Я просто знайду собі гарячого чоловіка на вечір. 

— Хайлі Дарк! — гаркнула бабця, перетворюючись від злості на якогось цербера. Образно, звичайно. — Якщо якийсь самогубець надумає з тебе зробити смажену картоплю, то я зроблю з нього свої фірмові відбивні! 

— Ба, побійся бога! — м'яко зауважила, згадуючи той витвір мистецтва. — Ти ж їх кожного разу спалюєш до вугілля. 

— Бінго! — переможна викрикнула вона, викликаючи в мене щире бажання стукнути її чимось. — Спочатку відіб'ю йому все бажання приставати до порядної дівчини, а потім до біса спалю! Щоб не розпускав свої руки. Я не для того тебе з однієї божевільні забрала, щоб віддати в іншу. 

— Ба... 

— Що, "Ба-а-а"? Я ще не готова до правнуків, — нахнюпилась вона. — І ділити тебе з якимось психопатом, від якого одні проблеми,  теж не готова. 

— Як же ти мене на цю роботу тоді наважилась відпускати? — мовила, наближаючись до лікарні в якій мала провести сьогодні весь ранок. — Як же ти мене взагалі в люди пускаєш? Тут же куди не плюнь — одні психи. 

— А ти не плюй в них, й вони не будуть так сильно психувати, — викрутилася міс Ріверс у своєму фірмовому стилі. Мені здається лише вона вміла так іронізувати, тримаючи рівний голос. — Як закінчиш працювати в лікарні — не забудь поїсти. Увечері в тебе зустріч з твоїм хлопцем на зустрічі випускників. Не пий багато. 

— Не буду. А навіть якщо вип'ю зайвого, Лайонел попіклується, щоб я дісталася додому цілою й не залишила свій шлунок в найближчих кущах, — знизала плечима.

 Містер  "П'ятниця" завжди був галантним і ще жодного разу не перетинав межу. А будь-які "виключення" компенсував валютою. Враховуючи мій борг перед ба та кланом, це було мені лише на руку. Тому я не переймалася за те, що він щось зробить. І бабуся Ріверс тим паче. Напевно це єдиний чоловік, який її влаштовував. Й те, лише тому, що він був відчайдушним холостяком й заради того, щоб йому не допікали цим знайомі та батьки, навіть готовий був платити мені кожен тиждень круглу суму.