Розділ №3.1. Наш останній поцілунок

— Як ваша голова? Більше не паморочиться? Нічого не болить? 

— Болить, — твердо мовила йому. Все ж таки варто було перетворитися на якогось чоловіка, щоб його зранку інфаркт схопив від розуміння що він цілував бородача. — Ви мені телефон зранку розібрали на десятки деталей. А мені на роботу потрібно йти. Ще й виправдовуватися перед бабусею, чого це слухавку взяв якийсь грубіян. І доводити, що ми не в стосунках. 

— Хочете, я зателефоную їй та скажу, що між нами нічого не було? — на мить розвернувся він у мій бік та зустрівся зі мною поглядом. З-за моєї спини прилетіла пряжка від ременя та м'яко опустилася на його долоню. — Повірте, через десять хвилин розмови вона благатиме вас сказати, що це була єдина наша спільна ніч. 

— Ви погано її знаєте, — визнала очевидне, уявляючи її обличчя, коли вона почує ніби я переспала з першим ліпшим. Та вона мене закопає у вазоні з-під кактуса! А коли почує що я виявилася не в його смаках — помре вад сміху. Та прикопає там же ще й його. Окремо. — Краще полагодьте нарешті мій телефон і я забуду вас у ліжку як страшний сон!

— Не такий вже й я страшний у ліжку, заради справедливості. Ще жодна жінка не жалілася, — байдуже промовив він, а мені раптово так захотілося зачепити його за живе. Влаштувати йому кармічний кешбек за те, що переживу з його милості. 

— А ви ведете книгу скарг та побажань зі своїми колишніми? — здійняла брови, складаючи руки на грудях. — Тоді можете мені дати, я напишу перший правдивий  відгук. Щоб наступні нещасні знали чого чекати. 

— І чого ж їм варто чекати....? — загрозливо протягнув слідчий, складаючи мій телефон та повільно ступаючи впритул. Мої пальці потягнулися за своєю власністю, як він раптово нахилився ще ближче, завмираючи коло самого мого обличчя. — Можливо у мене мігрень і мені важко згадати що я робив уві сні, але я б точно не скористався вами. І точно не розпускав свої руки. 

— Що ви, містере...? — запнулася, тільки зараз розуміючи, що не знаю його імені. 

— Айрон. 

— Що ви, містере Айроне, — виправилася, видираючи телефон з його рук. — Ви дійсно не розпускали рук, тому що вони були зайняті.

— Чим же? — підозріло уточнив він, навіть не кліпаючи своїми очима.

— Обіймами зі мною та контролем вашої колекції ножів над моєю головою, — люб'язно нагадала йому про те, чому власне й виникла така ситуація. —  Розпускали ви виключно губи. На моїй шиї та на моїх губах. 

— Що ж. Навіть якщо це дійсно так, це був наш останній поцілунок, Хайлі, — виділив він моє ім'я яке почув від бабці. — Мене не цікавлять жінки. Особливо, такі як ви. 

— Розумію вас, — мило захилитала головою та пішла на вихід. — Не переймайтеся, містере Айроне. В наш час люди мають доволі широкі погляди. Жінки, чоловіки, альви, гноми, кракени, метаморфи — яка кому  різниця з ким вам подобається спати? Головне, щоб взаємно, а то збоченців на всіх вистачає. 

— Я не збоченець! — гаркнув він так, що всі металеві речі задрижали, в тому числі й мій телефон в руках. 

— Так, я пам'ятаю. Ви — мій особистий маніяк, — відповіла йому та взулася, ступаючи на вихід. 

 Сподіваюся, це була наша остання зустріч. Попри всю турботу містера Айрона, його безапеляційна лінь та нахабність викликали в мені щире бажання його чимось стукнути. Чи принаймні змусити пошкодувати про свої слова. Теж мені, “Не в його смаку”! Та якщо я захочу, я стану ким завгодно!

____________________________________

Дякую за віджет "гарячі новинки". Єдине хороше, що сталося за сьогодні. Сил немає, тому побалакаємо в наступному розділі.