Розділ №3. Наш останній поцілунок

Тихе гудіння пробивалося крізь сон, ніби нав'язлива муха. Я сонно повернула обличчя ліворуч, відчуваючи на шкірі тепле повітря. Ніби якась собака лежала поруч та незадоволено бубніла, очікуючи коли я нарешті отямлюсь. Тільки замість скаженого пса збоку почувся сонний глибокий голос:

— Саме так, “якого біса” ви дзвоните за дві години до будильника…? — почулося на задвірках свідомості, перш ніж обірватися гудками. — До побачення...!

Моє око ледь розплющилося, намагаючись зрозуміти, хто ж це там такий безсмертний надумав скинути виклик Ба. Але замість безсмертного поні, на моєму плечі лежав вчорашній слідчий та обіймав мене замість подушки. Його губи м'яко торкалися  ключиці, поки руки нахабним чином обіймали за ребра під кофтою. Але не встигла я розтулити рота, як телефон знову задзвенів й чоловік знову прийняв виклик на гучномовці:

— Хайлайн, щоб тебе! Це ще що за жарти такі?! — кричала бабця в слухавку, поки я подумки ховала себе та відспівувала у священника. Не те щоб я була аж релігійною, але в цей момент готова була повірити в бога. — Думаєш, якщо замовлення скасували, можеш мені слухавку кидати? Безсмертне дівчисько! Та я тебе швидко впокою!

— Впокоюйте... — сонно пробубонів чоловік в мою шию, доки я молилася всім святим через ситуацію в яку потрапила — У вас на це цілих три години, поки я не на роботі.  На добраніч… 

— Якого...? — обірвався крик Ба на півслові, а цей нещасний маг не додумався ні до чого кращого як розібрати й мій телефон на десятки частинок! І якби наді мною все ще не висіла колекція ножів, я б відразу накричала на нього, а так, в цілях самозбереження лишень тихо констатувала факт, оцінюючи масштаби трагедії.

— Я. Вас. Вб'ю, — пошепки  зірвалося з губ. Мало того, що він скинув її виклик, та ще й нагрубив! Мені тепер щонайменше треба буде працювати весь день безплатно, щоб компенсувати їй витрачені нерви. 

— Вбивайте, — байдуже ляпнув слідчий, черговий раз розбираючи телефон на ще дрібніші частинки, а потім ніби зрозумів, що голос лунав з-під нього й злякано розплющив очі. На блідому обличчі нарешті з'явилася тінь усвідомлення й він підірвався з ліжка, благородно хапаючись за серце. — Так же й до інфаркту довести можна! Що ви під мною взагалі робили?! 

— Страждала від вашої кістлявої туші, — незадоволено буркнула, здіймаючись на занімілі ноги. — Спати з вами — не найприємніше заняття, якщо ви раптом не знали. 

— Ми переспали...? — сонно схопився маг за голову, а я лишень те й змогла зробити, що подивитися на нього як на бовдура. О це людина запрацювалася, щоб ні чорта не пам'ятати. — Зараз голова трісне...

— Так вам й треба! — буркнула йому, розпрямляючись. Кістки захрустіли так, ніби я старим дідом всю ніч підпрацьовувала. — Спочатку затягнули в обійми, потім наставили на мене свої ножі, а потім ще й губами лізли. Маніяком ви мені більше подобались, чесне слово! 

— Та я як би... — розгублено дивився він на металеві речі, які все ще літали під стелею. Потім втомлено схопився за скроні й поставив все на свої місця. — Хай там як, мені шкода. Ці кляті метаморфи мені не дають спати вже котру ніч. От і "розслабився" вперше за довгий час. Вибачте, якщо я уві сні цілував вас. Ви зовсім не мій типаж, насправді. 

— Не ваш типаж...? — вирвалося з мене пошепки, поки я праведно обурювалася подумки. Як спати на мені — то я його типаж. Як на шию свою слину пускати — то я його типаж. А як визнати, що йому це сподобалось — то ні? — Який же типаж тоді ваш? 

— Не переймайтеся, ви ніколи не увійдете в цю категорію, — сонно потер він скроні та поплентався до шафи за змінним одягом, поки я судомно хапала ротом повітря немов риба.